Мені здавалося, що моє життя нічого не варте. Я втратила роботу. Мої сімейні стосунки зіпсувалися. Син не хотів мені довіряти. Він постійно щось приховував. Чоловік приходив додому пізно і ніяк не коментував свої запізнення.
Я відчувала себе погано. Вирішила поділитися емоціями з подругою. Вона уважно вислухала мене. В кінці моєї розповіді подружка розповіла мені наступне:
- Моя мама повинна відійти на той світ. В неї знайшли важке захворювання. Воно не лікується. Занадто пізно. Вона намагається насолоджуватися кожним днем. Лікарі сказали примірну дату її відходу на той світ.
Я замовкла. Мені стало не затишно. Мої проблеми, в порівнянні з її, не вартували переживань.
- Зрозумій мене правильно. – Почала пояснювати подруга. – Я намагаюся ось що сказати – потрібно насолоджуватися кожним прожитим днем. В моєї мами таких днів залишилося мало, але вона намагається вижати максимум зі своєї ситуації. Хочеш ми з тобою кудись сходимо? Можемо в кафе забігти? Чи в кіно сходити? Моя мама тільки там й сидить. Каже, завжди любила кіно, але раніше не знаходила на нього часу.
Ця розмова відкрила мені очі на прості істини. Дійсно потрібно насолоджуватися кожним днем, адже він може стати останнім. Поки ми живі, всі проблеми налагодяться.
Я покликали чоловіка на діалог. Він, з радістю, погодився. Виявилося, що в нього неприємності на роботі. Його хочуть скоротити. Син почув нас. Він одразу поділився своїми негараздами. В нього зіпсувалися стосунки з викладачами. Ті почали зменшувати йому оцінки. Син не ділився своїми проблемами, бо бачив, що ми ходимо, наче в воду опущені.
Ось так воно буває. Одна проблема, створила іншу. Більше я не опускаю руки. Намагаюся насолоджувати життям, поки можу. Почала втілювати свої мрії. Нарешті я переклеїла шпалери та перебрала гори шламу на балконі. Дякую подрузі, яка відкрила мені очі.
