Дитинство моє було схоже на казку. Мої улюблені батьки пилинки з мене здували, але все-таки знали міру у виконанні моїх бажань. Так сталося, що в 15 років я залишилася сиротою. Оскільки ніхто з родичів не захотів узяти мене до себе, я потрапила до дитячого будинку. Ще з дитинства я дуже любила малювати, ходила до художньої школи.
Мій талант помітила одна з вихователів дитячого будинку. Вона допомогла мені вступити до коледжу на дизайнерський факультет. Після отримання диплому я почала шукати роботу за професією. В одній із компаній була вакансія дизайнера інтер’єру. Туди я й пішла на свою першу співбесіду. На жаль, я не підійшла на цю посаду, бо не мала досвіду роботи.
Коли я їхала в ліфті, то разом зі мною увійшов незнайомий молодий чоловік. Спочатку він просто роздивлявся мене в дзеркалі, а потім запропонував познайомитися. Ми розговорилися та домовилися зустрітися ще раз. За розмовами забули обмінятися номерами телефонів, тому я вже стала забувати про те знайомство. Одного дня до мене зателефонував якийсь незнайомий номер. Спочатку я хотіла не брати слухавку, а потім вирішила, що можуть телефонувати з приводу мого резюме в інтернеті, тому прийняла виклик.
– Привіт, красуне! Я тебе ледве знайшов. Добре, що запам’ятав, де ти навчалася. Знайомі допомогли знайти твій номер телефону. На студентських фото ти трішки інша. Нумо сходимо сьогодні в кіно.
Я погодилась на побачення. Той вечір пройшов чудово. Тільки через місяць наших зустрічей Сашко розповів, що він син директора фірми, куди я в день нашого знайомства ходила на співбесіду. За цей місяць я знайшла іншу роботу, але на Сашу зовсім не серджуся, що не замовив за мене слівце у фірмі свого батька.
Знайомство з родичами мого нареченого пройшло не на найвищому рівні. Я відчувала, що я небажана гостя в їхньому домі. А коли вони дізналися, що ми плануємо розписатися в РАЦСІ та жити разом, ледве стримували свої емоції.
Наперекір волі батьків ми з Сашою все-таки одружилися. Щоб довести їм свою самостійність, він навіть відмовився від будь-якої допомоги з їхнього боку. Сашу завжди напружувало те, що батько примушував його переймати свою справу, щоб йому було на кого покластися. Мій чоловік – натура дуже м’яка, тому на керівну посаду ніколи не претендував. Батько ж не розумів цього, тому чоловіки постійно сварилися між собою.
Жили ми не в розкоші, до якої звик Саша, але на найнеобхідніше вистачало. Оскільки у спадок від батьків мені дісталася квартира, то жити нам було де. За рік сімейного життя свекри ні разу не були у нас в гостях. Час від часу я просила чоловіка навідувати їх, адже вони ж все-таки його народили і виховали.
Коли у нас народилася донька Марта, то бабуся з дідусем виявили бажання познайомитися з онукою. До мене вони все так же відносились холодно, а от дівчинку полюбили відразу. Серйозні сварки з чоловіком розпочалися уже через місяць після народження доньки. Після однієї з таких сварок Саша зібрав речі та пішов жити до батьків.
Я навіть не знала, що робити далі. Заощаджень у мене не було, та й куди б я з ними пішла, коли в мене на руках немовля. Та журитися довго мені не прийшлося. Через пару годин пролунав дзвінок у двері. На порозі стояли свекри з декількома пакетами найближчого гіпермаркета.
Коли вони дізналися, що їхній син покинув жінку з дитиною, відразу ж кинулися на допомогу. Вони обіцяли, що поговорять з сином, адже дитина потребує повноцінної сім’ї. З того дня свекруха щодня приходила до мене, щоб побавитися з онукою. Доки вони ходили на прогулянку на свіже повітря мені не дозволялося нічого робити. Свекруха вимагала, щоб я лягала відпочивати, адже прекрасно розуміла, що мені потрібний відпочинок.
А свекри мої виявилися добрими й порядними людьми. Саша трішки пожив у батьків, та й повернувся до нас з донькою. Тепер наші сварки були не такими гучними. Більше ми не розставалися, але я весь час живу з упевненістю, що навіть у випадку розлучення свекри не залишать нас у біді. Їхня турбота навіть нагадала мені моїх батьків.
