Ми з чоловіком за мірками народним вважаємось заможний людьми. Він працює хірургом, а я стоматологом. Гроші отримуємо хороші. Проте куди їх витрачати, якщо цілісіньким днями, а то й ночами ми на роботі. Коли випадає вільна хвилинка віддаєш перевагу просто спокійно полежати на ліжечку, гарненько відпочити, аніж по торговельним центрам гуляти… так от, до чого я веду. Є в мене знайома родина, у яких троє дітей, і четвертим вона знову вагітна. Чоловік перебивається по підробітках, а дружині приходять дитячі на картку. Як вона мені колись говорила, в цілому сума виходить тисяч п’ятнадцять в місяць максимум. І це на родину з п’яти чоловік.
Бувало таке, що вона приходила до мене на роботу, та просила гроші на одяг та їжу дітям, бо її чоловік ще не заробив, а дитячі скінчились. Мені було так соромно перед колегами, що я просто давала їй гроші, щоб тільки швидше розпрощатись. З часом така поведінка увійшла їй у звичку. Вона приходила до мене, ніби до банкомату якогось. Якось я вже не витримала, та сказала що це останній раз. Я не зобов’язана забезпечувати її родину. Та знаєте, що вона мені на це відповіла? “ти не мене грошей лишаєш, а цих маленьких діточок! Совісті в тебе немає! Грошей кури не клюють, а сама жмешся мені трішки дати! А я тебе ще подругою вважала”.
Тоді від тієї наглості в мене аж мову відняло. От навіщо, навіщо, скажіть мені народжувати діток, якщо ти елементарно не можеш організувати повноцінне харчування та одяг…не кажучи про решту потреб. Ми з моїм чоловіком боїмося вагітніти, тому що не впевнені, чи зможемо купити дитині все, на що вона пальцем тикне, грубо кажучи. Це ж яка відповідальність…
По правді, було б добре, аби перед тим, як вагітніти люди проходили щось типу профпридатності на батьківство. Тоді ні сиріт не було б, ні голодних та холодних дітлахів, які ні в чому не винні, а страждань отримали на пару життів вперед..
