У мене була шкільна подруга. Ми познайомились ще у восьмому класі, коли вона перевилась до моєї школи, та так і товаришуємо, вже більш як п’ятнадцять років. Ми й в вогонь і в воду одна за одну. Ось тільки на особистому у неї не уже. Весь час траплялись або недотепи, яким потрібно все розжовувати, практично навіть те, як жувати, або занадто хитрі, які намагались отримати зиск від спілкування. Жінка вона була забезпечена, та голову на плечах мала. Та вміла нею користуватись. заробляла гарно. Вже мала особисту квартиру та машину. Все ж, з нинішнім станом економіки в нашій країні це не мало. Тим паче для молодої жінки.
Найсмішне, що чоловіки всі, як один, після розставання кричали, що вона корислива, та меркантильна. Це смішно. Особливо знаючи, якою працею подруга має те, що має. Вона всього лиш хоче хоча б рівного собі духовно чоловіка. В мене в цьому плані все склалось краще. Я вдало вийшла заміж, вже є чудова донька. Те, що я маю чоловіка, ніяк не впливало на наші зустрічі з подругою. Хоч чоловік її не дуже любив, я відразу сказала, що йому доведеться змиритись з нашою дружбою. І ось, нещодавно подруга таки знайшла потрібну людину. Кращої партії для неї годі було й бажати, думала я. тепер ми зможемо родинами збиратись. Влаштовувати спільні вечері, відпустки планувати. Тепер у нас спільні інтереси. Як е я помилялась.
Буквально з першого дня її заміжжя, наші відносини пішли коту під хвіст. Подруга почала шукати дурні відмовки, щоб не зустрічатись зі мною. То вона дуже зайнята, то має плани разом з чоловіком. То ще щось. Спочатку я все розуміла, все ж молодята, не можуть насолодитись одне одним. Але потім все стало до дурного дурним. Відмовки були просто недоречними. Так тривало десь рік. Я вирішила поговорити про це. Врешті, ми ж не чужі люди, а проблема була явною.
Я вирішила зробити це особисто, а не через телефон. Приїхала до подруги додому. Вона навіть мене до квартири не пустила, каже спустімось на низ, до під’їзду, мовляв, кави візьмемо. Сказала їй, що вважаю, що наше спілкування має недомовленості. Якщо щось сталось, хочу, щоб вона сказала. Знаєте, що я почула? Що я не влаштовую її чоловіка. Для нього я дратуюча, та не варта компанії подруги, тягну її на низ. Мені стало так образливо. Я завжди була поруч, підтримувала. Чоловіку, який не любить подругу, сказала, щоб той змирився з нашою дружбою, а в результаті маю таке. Мені на очі накотились сльози. Це несправедливо. Я не заслуговую такого. Нічого не кажучи, я просто пішла. Не бачу сенсу далі щось казати.
