До мами я нічого не маю, вона, бідолага, просто не може нічого з цим зробити, а от батька я просто ненавиджу. Хоч ненависть це гріх, тим паче до рідних, проте нічого з цим зробити не можу.
У мене є ще менший братик, який також потребує догляду. Навіть ще більше ніж я. Я замінив йому батька. Та дуже тому радий. В моєму житті його фактично не було, а коли з’являвся, то це були сцени, побої, крики та скандали. Він приходив додому з якимись дружбанами, спустошував і без того пустий холодильник, витрушував останні гроші, та йшов далі пити. В один з таких вечорів, коли мама сиділа годувала меншого братика, батько приперся додому вперше за декілька місяців. Не було за що пити. З криками він намагався забрати в мами гроші. Коли вона не віддавала те, що він вимагав, він вирішив спростити собі ситуацію кулаками. Він вдарив всього раз, проте поцілив в якийсь нерв на потилиці, що мама втратила здібність рухатись. Тепер вона вже декілька років лежить нерухомо, тільки очима водить, та може пальцем вказати.
Я в цей час був у школі, по мене прибігли сусіди. Коли я повернувся додому, то побачив машини швидкої, поліцію та службу захисту дітей. Батька посадили за ґрати, а я змушений був залишити свою мрію вивчитись одинадцять класів. Але що ж поробиш. Мама для мене важливіше всього. Мені інколи стає так огидно на душі, що сльози самі починають литись у два струмки. За що це мені? Чим ми з братиком та мамою заслужили таку долю?? Невимовно важко так жити… трішки поплачу, та стає легше. Головне не дозволяю бачити мій смуток мамі, а тим паче братикові. Він ще геть маленький, він не має пережити таке само дитинство, як я. Обіцяю йому, мамі, та самому собі, що витягну свою родину з цього котла!
