Миколо Івановичу, скільки можна це вже терпіти!? Або ви починаєте жити як добропорядна людина, або ви йдете до себе додому й що хочете там те й робите! – увірвався уже в мене терпець від поведінки свекра.
Як померла наша свекруха Микола Іванович нібито з цепу зірвався. Раніше я навіть ніколи не помічала нестандартної поведінки за своїм свекром. А коли почали сусіди жалуватись на шум та розгардіяш, який відбувався у квартирі Миколи Івановича, ми вирішили з чоловіком забрати його до себе додому.
Квартирка у нас невелика, лише дві кімнати. В одній ми з чоловіком проживаємо в іншій наші діти. Але подітись було нікуди тому Миколу Івановича заселили на кухню. Вважали, що якщо буде поруч, то будемо його трішки стримувати та контролювати. Але це все були тільки наші думки, на практиці виявилось зовсім все по іншому.
По розповідям сусідів, з молоду Микола Іванович був хлопцем на все село. Не відчував дефіциту уваги від жінок. Ну і звісно полюбляв веселе життя. Великі, веселі компанії, танці до самого ранку да під самогонку те що треба було свекру.
Так він пробайдикував до тридцяти років доки не влаштувався на завод де начальником відділу була Марина Михайлівна. Познайомились вони зовсім не в дружелюбній обстановці. На третій день після працевлаштування Микола Іванович в обідню перерву вирішив побалувати себе та напарника спиртними напоями. Минулий спосіб життя навіть на заводі його не відпускав доки в ту мить не зайшла Марія Михайлівна. Дивлячись на це все начальник відділення зробила перше та останнє попередження. Якщо вони не змінять своє ставлення до роботи то скоріше всього в майбутньому вони з ним попрощаються.
При працевлаштування з Миколою Івановичем проводили співбесіду заступник відділу, так як Марія Михайлівна була відсутня по робочим моментам. Тому особисто знайомі не були. Це була їхня перша зустріч, після якої Микола Іванович загубив голову та сон. Ввесь час думав про цю жінку, намагався якомога частіше зустрічатись з неї. Вигадував різні причини, тільки би десь з нею перетнутись. Перестав вживати алкоголь, почав за собою слідкувати, пішов навчатись на вищу освіту.
Всі навкруги говорили, що Марія Михайлівна не його поля ягода. Але Микола Іванович не здавався. Намагався запрошувати в кіно або на каву, але весь час натикався на заперечну відповідь. Та тільки через вісім місяців вона здалась. А чому б і ні? Роки йдуть, весь час сама, вирішила спробувати побудувати відносини.
Через рік вони побрались, а ще через рік з’явився хлопчик. Жили вони добре, навіть можна сказати дуже добре. Звісно в сімейному житті все гладко не буває, але це ніяк не впливало на їхні ніжні відносини. Наскільки Микола Іванович вів розгульний спосіб життя, на той час він був зразком для інших чоловіків. Марія Михайлівна, стала ніжною та тендітною жінкою. А в свій час про неї говорили, що вона жінка в штанах. Але завдяки своєму чоловічому характеру та дисципліни вони досягла високого росту в кар’єрі.
Коли не стало Марії Михайлівни, таке відчуття, що Микола Іванович все життя терпів, а тут зірвався. Ми ж не можемо ніяк на нього вплинути. Єдине, що його цікаво в житті – це його кохана жінка та він все робив задля неї. Що робити в даній ситуації, ми з чоловіком не розуміємо та весь час тримати біля себе ми також не в силах. Дуже хвилюємось за Миколу Івановича, коли та чим це розгульне життя закінчиться?
