Моя мама, Алла Миколаївна, дуже мудра жінка. Я захоплююсь нею, як добре виходить в неї виховувати нас із моєю старшою сестрою Аліною, і вести домашнє господарство. Тата я не пам’ятаю. Мама говорила, що він пішов до іншої жінки, але говорить на цю тему неохоче. Тому запитань щодо татуся ми більше не ставили. Коли Аліна заявила, що виходить заміж, мама дала згоду. Порекомендувала дочці з самого початку жити окремо від батьків. Ясно дала зрозуміти, що в нашій квартирі для них із майбутнім чоловіком місця не має. Тоді таке рішення видалось мені правильним.
У свої сімнадцять років, я закохалась, так, що незабаром відчула, що вагітна. Мій наречений Вадим, радісно обіймав мене говорячи, нарешті будемо разом. Мамі я сказала відразу, про одруження, про вагітність, і про те, що спочатку жити будемо з нею. Новини вона сприйняла спокійно, лише про те, що збираємось жити з нею, сказала, на один рік. Надалі винаймайте квартиру, і живіть своїм життям. У нас трикімнатна квартира, мама забрала собі найбільшу, а у двох менших розташувалися ми з Вадимом.
Незабаром народився синок Артем. Я чекала від мами допомоги, що вона буде бавитися зі своїм онуком. Але ні, як і раніше, мама жила своїм життям. На запитання, чому не допомагає, відповіла, що в нас своя сім’я, і втручатися не буде. Яне можу сказати, що мама взагалі не звертає уваги. Вона купує подарунки, те що є в нашого малого, здебільшого купувала вона, от тільки сидіти з ним не бажає. Вона завжди зайнята, постійно якісь збори, зустрічі. Підозрюю, що появився чоловік, але мама мовчить.
Коли Артему виповнилось півтора року, я знову завагітніла. Ми з чоловіком планували, що і як будемо робити, як розставити меблі, адже потрібно іще одне ліжко. Мама на новину відреагувала спокійно, але по питанню квартири, заявила, що живемо вже два роки. Коли народиться другий малюк, ми ще залишимось, десь років на три. Такий гуртожиток не входить в її плани. Признатись чесно, її відношення до нас мене розчаровує. Завжди така правильна, наразі відчуття, що нас виганяють із дому.
В назначений термін, у нас народився ще один синок Максим. В той час, коли я була в пологовому будинку, мама попросила відпустку на роботі, тому, що Артема нема на кого залишити. Я зраділа, нарешті мама прийняла своїх онуків, і буде допомагати. От тільки лише привезли мене додому, як все почалося знову. Відповідь одна, все самі. Приходить додому після роботи, принесе гостинця Артему, і закривається у своїй кімнаті, або йде на прогулянку з подругами. Я звикла до такого відношення до нас зі сторони мами, але інколи подивлюся на дитячому майданчику, як молоді бабусі бігають за своїми внуками. Хваляться одна одній, що їхній найкращий. Можливо і моя мама колись одумається, і водити за собою внуків.
