Мої стосунки складалися так, що я постійно чекала. Спочатку на дзвінки і повідомлення. Вони поступали не частіше, як двічі на тиждень. Я з розумінням ставилася до того, що людина зайнята – робота триває 12 годин на добу. А потім – втома. І так з дня в день.
Таке спілкування на початку було для мене прийнятним. Мені достатньо було відчуття, що десь там є хтось, кого я люблю, хто думає про мене. Так, на початку стосунків я вважала.
А потім почалися зустрічі, які також були не частішими, як раз у два тижні. Але зникли повідомлення і дзвінки. Лиш напередодні був короткий дзвінок: «Завтра о 13:00. Чекаю на звичному місці». І все!
Не було розвитку стосунків. Був лише поспіх. Постійний поспіх, який мене втомлював. Оскільки в короткий період спільного проведення часу я не мала можливості поговорити, розповісти про свої хвилювання і зрештою – просто розслабитися. Навіщо тоді стосунки, коли в них не знаходиш те, що заспокоює і вселяє радість? Для мене, як жінки, це було вкрай важливим у стосунках.
Однак моєму мужчині було байдуже до моїх емоцій і бажань. Він умів майстерно грати гру.
А в мене знову було чекання з надією, що наступного разу ми обов’язково поговоримо. Ми сходимо разом на каву або й з’їздимо кудись на природу. Адже весна в розквіті.
Проте мої сподівання не ставали реальністю, лишень тримали мене в постійному напруженні, що мене виснажувало.
Я збагнула, що вкрай втомилася через чекання. Зрозуміла, що там, де є постійне чекання – нема стосунків, нема почуттів. Є лиш користування. На жаль, так!
Чекати можна на прихід весни, на прибуття поїзда чи закінчення робочого дня, але не на почуття. Якщо мужчина заставляє вас чекати на прояв почуттів, то розвертайтеся і йдіть геть. Почуттів у нього немає. Що зробила я. Просто перестала чекати. Перестала телефонувати. Перестала надіятися, що він завтра вибухне при зустрічі від напливу почуттів. Бо цього ніколи не буде! Ніколи! Цей мужчина, в якого я в свій час закохалася, не знав, що таке почуття. Він лиш вмів майстерно маніпулювати жінкою.
