Ми з Іваном одружилися зовсім недавно. Все добре, кохаємо одне одного. Але одне не дає мені спокою. Кожні вихідні у нас гості. Я з іншого міста, тому мої всі родичі та подруги залишилися там. Сюди мене привіз Іван, тому подруг у мене поки що немає. Але його родичів дуже багато. Весілля гуляти не стали, розписалися, посиділи з батьками та на тому все. Я вважаю, що то даремна витрата грошей. Краще на ті кошти поїдемо відпочиньмо влітку.
Коли ми стали жити у квартирі Івана, кожні вихідні до нас хтось із його родичів, чи друзі приходять знайомитися. Спочатку телефонують, що прийдуть, а потім приходять. Коли зателефонували, то потрібно готуватися. Ми з Іваном біжимо в магазин, накуповуємо продуктів. Якби нам для двох, то вистачить на два тижні, а то і більше. Я стаю до плити, півдня готуюся, накриваю на стіл. А тут і гості на порозі. Весь вечір вони п’ють та їдять, їм весело. А мені ще після них прибирати потрібно.
За місяць зустрічі гостей вихідними виявилося, що ми потратили всі гроші які заробили за місяць. Та ще й почали брати із тих, що подарували батьки. Це одна сторона. А друга це те, що ми з чоловіком не знаємо відпочинку. Кожні вихідні тільки готуємо, та прибираємо після гостей. Тому, коли наступного разу телефонувала чергова партія родичів, які захотіли привітатися зі мною, чоловік запропонував зустрітися в кафе. Вдома не можемо, говорив він, у нас ремонт.
З обіцяних прийшли лише половина. Тому що в кафе кожен платить за себе, а не як у нас удома. Прийшли напилися, наїлися і пішли. Але ми з чоловіком гарно відпочили. Мені сподобалося. Набагато дешевше обійшлося для нас. Адже платили лише за себе. А не скуповували пів магазину, щоб за один вечір все з’їли. Надалі до нас не напрошувалися більше в гості. Видно розповіли одне одному, що задарма вже не пройде.
Потім ми вже самі пропонували зустрітися, якщо не в кафе, то влітку на природі. Так кожен готується, приносить щось із собою. І ми з чоловіком нарівні з усіма відпочиваємо.
