Микита старший від брата на чотири роки. Все своє дитинство вони змагалися між собою. Коли Микита просив у мами купити йому маленьку машинку, Павло обов’язково просив купити йому також, але більшу, кращу. Якщо менший брат зробив шкоду, то він обставляв так, щоб сварили старшого брата. Та Микита завжди знав, як справитися з меншим. Одного разу розсердившись, Павло викрикнув:
– Я все одно колись зроблю тобі таке, що ти запам’ятаєш на все життя як зі мною обійшовся.
Микита лише посміхнувся, але ті слова згадував щоразу, коли сварилися з Павлом. Таке протистояння тяглось до тих пір, поки діти не виросли. Після закінчення школи Микита поїхав в інше місто вступати в інститут. Та не вийшло. Не пройшов по конкурсу. Додому не повернувся. Залишився. Поступив на роботу, винайняв квартиру, яка підходила йому за ціною. Згодом працювати влаштувався на іншу роботу, де краще платили. Поступив на заочне навчання.
Намагався якомога швидше добитися кращого життя. Крок за кроком йшов до своєї мрії. Додому навідувався не часто. Робота та навчання забирали весь час. З Павлом спілкувалися тільки по телефону. Брат працює водієм далекобійником, тому зустрічалися інколи. Вже давно забули про дитячі сварки, розуміли один одного з півслова. Мріяли, що колись зустрінуться, разом поїдуть рибалити, чи у відпустку на море.
Микита зустрів дівчину, в яку закохався. Зустрічалися досить довго. Маша чекала від нього освідчення, але чоловік мовчав. Видно, що кохає, то чому тягне, не одружується з нею? Такі думки все частіше приходили дівчині на думку. А Микита мовчав тому, що ще не купив собі квартиру. А куди потім з дружиною? В найману? Ні. Спочатку він заробить гроші, а потім одружуватися.
Одного разу телефонував Павло. Говорив, що проїздом у місті. То заїде переночує в брата. Микита радий, готувався. Запросив Машу, щоб допомогла і разом познайомить їх. Коли Павло приїхав, його вже чекали. Маша здалася Павлу найкрасивішою дівчиною, яку колись бачив. Він так поглядав на неї, що Микита почав нервуватися. В цей час згадав слова, які колись кричав йому брат: «Я все одно колись зроблю тобі так, що запам’ятаєш мене на все життя».
Микита поглядав то на Машу, то на Павла. Йому здавалося, що вони не зводять погляду один з одного. Але свої емоції тримав при собі. Вечеря пройшла добре. Маша зібралася додому. Микита пішов проводжати, а брату сказав, щоб лягав відпочивати.
Коли повернувся, Павло чекав його.
– Микито, чому ти не одружуєшся? Маша така гарна дівчина, ви підходите одне одному. Чому тягнеш? Їй набридне чекати, і що тоді?
Микита розповів свої плани про те, що спочатку хоче купити квартиру і тільки потім одружуватися. Але поки що не вистачає на перший внесок. Надумав взяти в кредит квартиру.
– Так я тобі допоможу. В мене є деякі заощадження, тому вважай, що то буде весільний подарунок. І не відтягуй з весіллям. Таку дівчину не можна втратити. А знаєш, знову тобі більше таланить, але я радий за тебе, правда. То в дитинстві протистояння було. Наразі я від душі бажаю тоді щастя.
Вони обнялися. « Як добре, що в мене є менший брат» думав Микита.
