Свого часу Надія мала все, що потрібно для щасливого життя. Коханого чоловіка, двох діточок і роботу. Все, як повинно бути в нормальній сім’ї.
Однак одного разу в неї трапилося лихо – чоловік втрапив у ДТП і загинув. Залишилася Надія сама з двома дітками. Дівчата росли вродливі і матір хотіла їм в усьому догодити. Тому надривалася на двох роботах. Часом не досипала. Бувало і була голодна, бо не встигала за всім.
Важко їй, звісно, було, але зуміла дати обом дочкам вищу освіту. І одягнені вони були не гірше за інших – у глибині душі раділа вона.
Дівчата повиростали, отримали освіту і залишилися в місті працювати. Навіщо їм тепер була старенька спрацьована матір?
На початку ще навідувалися до неї хоч інколи. А потім одна за одною вийшли заміж і зовсім забули, наче її і не було.
Тепер Надія згадала слова своїх колег, що не можна цілком розчинятися в дітях і зовсім забувати про себе. Однак вона у свій час не чула цих слів і не розуміла. Тому не мала відпочинку, не мала й достатньо сну – вся була в роботі, в домашніх клопотах.
А зараз вона зовсім безсила. Навіть по хліб в магазин не може зайти власними ногами. Добре, що сусідка їй завжди купує хлібину і приносить літр молока. Оце весь її пожиток. І за це дякує Богу. Так і живе Надія.
Дочки ще рік тому хоч частіше дзвонили. А тепер така радість може бути раз у місяць на кілька хвилин. Та й чи радіє цим дзвінкам тепер Надія?
У середині під грудьми тривалий час відчувала тугу, дошкуляв біль… Бо материнське серце прагнуло відчути любов. А потім наче там щось надірвалося. І все! Надія перестала банувати і журитися, чого це її дочки не приїжджають. Їх наче не стало для неї. Як і не стало туги.
Тепер її єдина втіха – це молитва, яку вона щонеділі складає перед образом Богородиці. Надія просить у Бога прощення за те, що свого часу дбала про матеріальні блага для своїх дітей, але не виховала в них основного – людяності та любові до ближнього. Тепер спокутує. Важко спокутує свій гріх.
