Я вже просто не витримую вдома, подумую, щоб влаштуватися на ще одну роботу у нічну зміну.
Знаєте, інколи мені здається, що я б’юся, наче риба об кригу і мене ніхто не чує і не помічає. Я втомилася. Я дуже сильно втомилася.
Пам’ятаю, як колись я мріяла і уявляє своє спільне життя із чоловіком, після одруження. Так все і сталося, ми жили щасливим і безтурботним життям. От тільки все кардинально змінилося одного прекрасного дня.
Рано-вранці роздався телефонний дзвінок. Свекор повідомив, що свекруха померла. От так просто, без жодних причин чи захворювань.
Ця новина приголомшила нас з чоловіком.
А через кілька тижнів занедужав і свекор. Спочатку він відмовлявся від лікування, оскільки впав у депресію за своєю дружиною. А потім ми з чоловіком просто перевезли силоміць його жити до нас.
Так же легше і простіше контролювати його раціон та те чи він прийняв всі ліки за рецептом лікаря.
Спочатку Василь Михайлович дуже неохоче все це виконував, але потім змирився і за рік віджив. Депресія чи то пройшла, чи просто притихла, – невідомо.
Василь Михайлович почав інтенсивно допомагати нам із дітьми, забирав і відводив онуків до школи, а ввечері грався з ними.
Ми з чоловіком були дуже щасливі, адже дід повернувся до звичного життя. І я навіть вийшла на роботу, бо тепер мала кому довірити наших дітей.
От тут і понеслося. Свекор мій, Василь Михайлович, в минулому оперативний працівник правоохоронних органів. То ж він взяв собі до голови, що я на роботі маю коханця.
Спочатку він ставив мені дуже акуратні і каверзні запитання, потім зненацька прямі питання.
Я ж реагувала на такі допити зі сміхом, адже це повна маячня.
Однак, Василь Михайлович і не думав зупинятися. Раз він вирішив, що я зраджую його сину – то він це обов’язково доведе.
Далі він почав крадькома копирсатися у моїх речах. Перевіряв сумочку і її вміст до виходу на роботу і по приходу з роботи, переглядав все у всіх шафках та поличках, і навіть підкупив дітей, щоб ті показали йому мої переписки у моєму телефоні.
Ця його затія набувала все більшого і більшого повороту. Мене це вже нервувало не на жарт.
Коли я вирішила пожалітися чоловіку, він мене і чути не хотів. А за кілька днів і взагалі видав:
– Ліда, поясни мені одне – ти хочеш, щоб ми прогнали нашого батька назад на самоту, чи що?. Чому ти не можеш вгамуватися?!
Але ж я і в думках не мала такого. Я просто хотіла, щоб чоловік поговорив з своїм батьком по-чоловічому і пояснив, що я на роботі працюю, а часу на зради у мене нема.
От що мені робити далі? Я хвилююся, що одного дня свекор таке накрутить моєму чоловіку, що мене виставлять за двері власної квартири.
