Нещодавно у квартиру поруч зі мною заселилися нові жителі. Ними виявилися пенсіонери Віктор Іванович і Варвара Трохимівна. Раніше вони жили в трикімнатній квартирі. Мають двох синів, яким у свій час купили по двокімнатній квартирі. Віктор Іванович раніше працював на гарній посаді, мав можливість забезпечити дітей житлом. Наразі синам захотілося розширитися, звичайно коштом батьків.
Продали трикімнатну квартиру, купили батькам однокімнатну, решту грошей розділили між собою, щоб купити собі більш просторі квартири. Та вони навіть не розуміли, як наразі страждають їхні тато і мама. Віктор Іванович глухуватий, Варвара Трохимівна не добачає. Раніше вони кожен у своїй кімнаті дивилися телевізор, чи відпочивали. Ніхто нікому не заважав. Простору вистачало, не так, як зараз.
Віктор Іванович, щоб слухати телевізор, включає на повну гучність. Варвара Трохимівна включає світло навіть вдень, тому що погано бачить. Віктору Івановичу заважає світло, а Варварі Трохимівні гучно працює телевізор, хоче потихшати. Від того в обох почалися хвороби. Тому що немає відпочинку. Самі того не помічаючи, вони не відпочивають достатньо. Від того почали хворіти.
Я дивлячись на своїх сусідів, ніколи батьків не відправлю в такі умови. Нехай живуть так, як звикли. А щодо поліпшення умов проживання, то ніяк не коштом батьків. Самі дорослі, можна кредит взяти, чи щось інше придумати. І сама, коли постарію, не дозволю, щоб мене переселили разом із чоловіком в однокімнатну квартиру.
Можливо хтось мислить інакше, поділіться своїми думками.
