У Зінаїди Іванівни два сини. Різниця між ними у два роки. Росли дружними, допомагали мамі. Гордилася Зінаїда Іванівна своїми синами. З такими й спокійну старість зустрічати можна. Обидва добре вчилися в школі, вступили до інституту. З різницею у два роки. Ось тільки старший Вадим, після закінчення навчання, залишився в місті. Знайшов гарну роботу. Додому в село не захотів повертатися. Йому в місті краще.
Менший, Віктор, після закінчення інституту, повернувся в рідне село. Адже його там чекала наречена Аня, з якою зустрічаються зі школи. Не міг Віктор залишити Аню одну в селі. А вона не любила місто, і жити там не хотіла. Якщо не в селі, то і разом не бути. Сказала, як відрізала. Та Віктор не проти. Коли повернувся додому, робота його чекала. Молодий спеціаліст, він показав себе з кращої сторони. Тому незабаром пішов на підвищення. Невелике місто за десять кілометрів від села.
На роботу в місто їздив кожен день, а жили як і раніше з мамою і дружиною Анею. Адже після закінчення інституту відразу одружилися. Незабаром народився син, а через три роки донька. Роки линуть швидко. Діти зростають. Не встигли оглянутися, як син Віталій закінчив школу. Вступив до інституту. Але виникла проблема. На той час в гуртожитку не було місця. Обіцяли, як тільки появиться, обов’язково повідомлять. А найбільше, що в гуртожиток заселять наступного року.
Та Віктор не засмутився. Адже в нього брат є. У Вадима велика чотирикімнатна квартира. Брат не відмовить, щоб племінник жив у нього, поки дадуть місце в гуртожитку. Коли зателефонував Вадиму, і сказав з якого приводу телефонує, брат замислився. Говорив, що потрібно порадитися з дружиною. Дружина Вадима, донька його начальника. Тому без її відома і згоди чоловік не може привезти у квартиру навіть племінника.
Віолета довго крутила носом. Врешті решт погодилася. Тільки поставила умову, щоб хлопець менше попадався їй на очі. Та і відмовити не могли. Адже продукти виключно з села. Віктор для брата нічого не жаліє. Коли Вадим з дружиною приїжджали в гості, то гостинцями закладали багажник, і в салоні лежали овочі й фрукти. Тому Віолета розуміє, якщо відмовить, не бачити їм якісних продуктів.
Віктор часто телефонував сину, запитував, як справи, як йому жити у дяді Вадима. Хлопець відповідав, що все добре і більше нічого. Але з кожним разом, коли Віктор спілкувався з сином, голос Віталія все сумніший і сумніший. З Вадимом розмовляє, той завіряє, що все добре, племінник навчається, вдома допомагає. Віктор насторожився. А що у квартирі допомагати? Адже в брата свій син росте, щось там не так.
Одного разу нікого не попередивши, приїхав до Вадима в гості. Віктор знає, що Віолета не працює, тому відразу до них додому. Так сталося, що приїхав надвечір. Коли Віталій відкрив двері, Віктор не впізнав його. Схудлий, замучений. Побачив тата і сльози на очі навернулися. Віктор зайшов у квартиру. Посередині стояв порохотяг.
– Віталій, ти чому не працюєш? Тобі що, робити нічого. Он пилюка під диваном. Скільки можна гово.., – замовкла на півслові Віолета.
Виявляється, Віталія поселили в самій маленькій кімнаті, де стоять всі непотрібні меблі. Там темно, навчатися зовсім неможливо. Світло довго світити Віолета забороняє. Заставляє хлопця прибиратися у квартирі. Віктор слухав те і не йняв віри, що з рідним племінником так поступають. Коли прийшов з роботи Вадим, вибачався, говорив, що не знав, що дружина так поступає з племінником. Та Віктор йому не вірить. Не бачив де поселили Віталія?
На ранок зібрали речі сина і пішли звідти. Їм поталанило знайти квартиру неподалік інституту. Віталій говорив, що після життя в рідного дяді, йому вже нічого не страшно, ніякої роботи не боїться.
Чи доводилося ще кому таке пережити зі своїми дітьми?



