Так сталося, що мій співмешканець мене покинув коли сину був рік. Я не знала що мені робити далі і як жити.
Я почала працювати віддалено, з дому. Таким чином я заробляла хоч якісь гроші і нам вистачало впритик.
Найбільше я витрачала на оренду квартири. Тоді я подумала, що орендувати не цілу квартиру, а лише одну маленьку кімнатку для нас з сином буде набагато вигідніше.
Ми переїхали. Власниця квартири була досить привітна і в той де час надто строга сорокарічна жінка. Жили вони з її дочкою двоє. Дівчинці було років вісім.
Квартира в них трикімнатна, то одну із кімнат вони здавали.
Я крім того, що працювала постійно за ноутбуком, гляділа свого сина якому й року нема – отримала додаткові обов’язки.
Знаєте, якби я ще не платила повну вартість за оренду кімнати, то я б мовчала.
Але я платила і оренду і комунальні, і при тому на мене скинули прибирання в усій квартирі і догляд за чужою дитиною.
Власниця квартири постійно ходила по своїх справах. А дитину свою залишала на мене. Я ж не повинна з нею няньчитися. Мені за це ніхто не платить і знижки не робить.
А дочка власниці ще специфічна. Вона надто активна і всюди її багато. Вона то в мою косметичку залізе, то взуття моє приміряє. І крикнути чи заборонити я не можу, вона одразу ж жаліється на мене.
