У Андрія і Вероніки довго не було дітей. Дівчину брав відчай. Живуть п’ять років, у подруг давно є діти, а вони все сподіваються. Коли вже перестали надіятися, відбулося чудо. Вероніка при надії. В призначений термін народилася дівчинка. Спокійна, росла, не хворіла. Тато з мамою раділи донечці.
Все змінилося, коли Даша почала розуміти що і як. Віднині ляльки з відірваними ногами чи головою. Вероніка намагалася карати доньку за зламану ляльку, чи розкидані олівці. Але Андрій зупинив. До цього донька була спокійна. Щось не так. Віднині вони разом із Дашею намагалися вставити ноги ляльки на місто, чи прикрутити голову. Ремонтували разом, щоб дівчинка розуміла, як це складно, поставити все на місце. Та після ремонту Даша ті ляльки не ламала.
Помітив тато, якщо з донькою ніхто не грається, сидить одна, обов’язково щось ламає. Але коли з нею мама чи бабуся, чи тато, дівчинка грається, дбайливо ставиться до своїх іграшок. Андрій десь прочитав, що таким чином дитина привертає до себе увагу. Тому що її надовго залишають одну. А коли сама, намагається одна пізнавати світ таким, який він є. Тому й розламує іграшки, щоб побачити, що там є усередині.
Андрій і Вероніка після прочитаного чоловіком, намагаються не просто гратися з Дашею, а привертати її увагу до таких речей. Якщо поламала іграшку, не сварять, а разом із дочкою відновлюють її. Розповідають, що і як влаштовано в тій чи іншій іграшці. До речі, Даша допитлива. З часом сама почала запитувати як зроблена іграшка. А чому конструктор можна розібрати й знову скласти. Інколи такі запитання, на які Андрій і дружина не знають відповіді. Та якось виладновують ситуацію.
З часом помітили, що Даша більше цікавиться, що може бути в середині ляльки. А одного разу запитала, як влаштовані ми, люди. Не інакше, як вибере професію лікаря. Купили книгу, анатомію людини для дітей. Для Даші то найцікавіша книга. Може довго сидіти розглядати картинки.
