Коли я познайомився з Мариною її загадковість та дивакуватість здалися мені чимось особливим. На той час ми обоє навчалися на економічному факультеті. Познайомилися на студентській вечірці. Вона вирізнялася з-поміж інших дівчат. Ходила якась омріяна та задумлива. Зовсім скоро ми почали зустрічатися, а згодом одружилися.
Після закінчення навчання я влаштувався на хорошу роботу з високою зарплатнею. Марина працювати не пішла, тому що не хотіла займатися не улюбленою справою. Я не заперечував. Сильно кохав дружину, тому був не проти самостійно забезпечувати нашу сім’ю.
Поки я днями й ночами пропадав на роботі, бо відкладав на квартиру, Марина знаходилася в пошуку себе. Слухала різні курси, відвідувала тренінги, літала за кордон на міжнародні семінари. Усе це коштувало чималих грошей, але я сумлінно все оплачував, бо пишався Мариною та її цілеспрямованістю.
З часом я став помічати, що зацикленість дружини на всіх цих пошуках себе й свого покликання перетворилася на якусь хворобливу залежність. Марина все більше занурювалася у власний світ й поступово втрачала зв’язок з реальністю. Стала відвідувати всяких знахарів, екстрасенсів та ворожок. Я людина прагматична та скептична, тому був проти таких зустрічей.
Через це у нашій родинні почалися постійні суперечки та розбіжності. Ми втратили інтерес один до одного, що згодом призвело до розлучення. І тоді моя люба дружина вийшла зі своєї «коми» та показала своє справжнє лице. Я хотів розійтися мирно. Залишити Марині всі придбані мною речі й коштовності, подарований автомобіль. Але коли вона захотіла ще й половину квартири, яку я сам купив, це було вже занадто.
Поступатися своїм житлом я не збираюся. Розв’язувати це питання буде проблематично, бо квартиру я купив, бувши одруженим. Та цей шлюб навчив мене на майбутнє: якою б ідеальною не була ваша обраниця, щоб уникнути небажаних конфліктів, укладайте шлюбні угоди.
