Останнім часом між мною і чоловіком виникають постійно непорозуміння. Він за вислугою років вийшов на пенсію. Я також працюю, тому чоловік не поспішає шукати собі іншу роботу. Його влаштовує така ситуація. А мене ні!
Мене аж трусить, коли я бачу, що він знову застряг за комп’ютером за наступною грою. Тоді для нього перестає існувати весь навколишній світ. Чоловік наче перероджується. На зауваження, що «вже годі з тими іграми», відповідає агресивно. Навіть сміття з хати не може винести. Не кажу вже, щоб по-людськи сісти за стіл, щоб поговорити за горнятком чаю. Їсть похапцем, наче за ним хтось біжить.
Тому й боюся, що ці ігри його згублять. Адже людина повинна хоч трохи рухатися і вирішувати якісь питання. Ну хоча б робити щось для покращення свого життя, а не тратити час впусту. Проте цього не розуміє мій чоловік. Він навіть в гості до друзів не бажає ходити. Комп’ютер замінив йому весь світ.
Я його вже й сварила і просила, і навіть плакала. Але його не чіпляють мої емоції.
Скажіть, хіба це нормально? Я вже сама почала шукати йому хоч якусь роботу, щоб він відволікся від ігор і заповнив власне життя чимось значущим.
До того не думала, що мужчини, як діти, можуть тратити час на ігри. Я дуже сердита на нього, ледь стримуюся, щоб не розсваритися з ним назовсім.
Єдина надія тепер на дочку, яка зможе його врятувати з цієї безодні, народивши дитину. Мій чоловік любить дітей, то, напевне, не залишиться осторонь такої події, хоча б буде гуляти з малюком. Я так надіюся.
