З Даною я познайомився на третьому курсі. Вона перевелася до нас з іншого навчального закладу. Наша група прийняла нову студентку приязно, але знайшлися й такі, що почали знущатися з дівчини. Все через те, що вона мала проблем з мовленням – заїкалася. Дана сильно комплексувала з цього приводу та це не завадило мені закохатися в неї. Через кілька місяців залицянь Дана зрозуміла усю серйозність моїх намірів та погодилася.
Поступово наші стосунки ставали міцнішими. Моя дівчина повністю довірилася мені та перестала соромитися. Я постійно старався підбадьорювати її. Водив на побачення, дарував квіти та подарунки без причини. Говорив безліч компліментів та приємностей – все для того, щоб показати, яка вона прекрасна навіть зі своїми дефектами.
Схоже, у своїх намірах допомогти Дані я перестарався. Дівчина дійсно стала дуже впевненою в собі й у тому, що я тепер нікуди не подінуся. Почала контролювати кожен мій крок. Якщо я з кимось зустрічався, вона повинна знати з ким. Якщо затримувався, вона повинна знати де.
Моє терпіння не нескінченне. Одного разу я спробував дати відсіч та нагадати їй, хто головний у наших стосунках. Тоді Дана розплакалася та влаштувала істерику. Мені було шкода її, тому я перепросив за свої слова.
Чесно кажучи, я більше не бачу майбутнього у наших стосунках. Міг би покинути її просто зараз, але хвилююся, що це негативно вплине на її стан та самооцінку. Жити, знаючи, що зіпсував життя молодій дівчині, я не зможу. Але й терпіти обмеження своєї свободи також не буду.
