Я запальна дівчина. Можу з опалу наговорити дурниць, а потім шкодувати про сказане. «Слово не горобець, вилетить – не спіймаєш». Мені потрібно контролювати те про що говорю. Останнього разу це ледь не коштувало мені чоловіка.
Я вже не пам’ятаю через що ми того вечора сварилися. Це була якась безглузда дурниця. Але коли я розійшлася, то зупинитися уже важко. Спересердя я крикнула коханому, що хочу розлучитися. Він, нічого не сказавши, пішов з дому, гримнувши дверима.
Тоді у моїй голові почали прокручуватися картинки нашого знайомства, першого побачення, першого спільного сніданку. Найяскравіше я пам’ятаю, як коханий не стримав сліз, коли почув, що стане татом. Він так хотів цю дитину.
Коли син народився, він буквально не випускав його з рук. Прийшовши втомлений з роботи, одразу біг у дитячу кімнату привітатися з дитиною. А потім мені захотілося дорогої коляски, хоча ми не могли це собі дозволити. Та чоловік навіть слова не мовив проти. Брав понаднормові, економив на собі, але таки купив ту, що я хотіла.
Як не намагалася я пригадати хоч щось погане з нашого життя – пустота. Яка ж я дурепа. Від спогадів мене вирвав голос коханого:
-Купив тобі твій улюблений шоколад. Може подобрішаєш.
Я кинулася в обійми до чоловіка. Як же сильно я його люблю.
