Зі своїм старшим братом спілкуюся доволі рідко. Причин багато – різні погляди на життя, вік, різна соціальна сходинка й таке інше.
Нещодавно він мені зателефонував і несподівано запросив у гості, мотивуючи запрошення тим, що давно вже бачилися і треба. Рідня все-таки.
Брат жив доволі заможно. Мав власне виробництво і це приносило йому хороші прибутки. Правда, у нього чомусь не склалося з дітьми. Щоб компенсувати цю пустоту, вони завели вдома кількох породистих собак.
Скажу чесно, мені їхнє захоплення було незрозумілим, навіть неприємним. Я люблю в хаті чистоту і порядок. А тварини, на мій погляд, повинні жити на вулиці, а не в хаті. Однак в нього були свої переконання. Можливо, це також нас трохи віддаляло в стосунках.
Брат зустрів мене доволі тепло. Вочевидь, зважаючи на тривале мовчання, я тримала себе трохи скуто. Однак Ігор щиро ділився своїми справами і успіхами й не успіхами. Я мовчки слухала його з прихованою упередженістю. Завжди вважала свого брата винним у тому, що ми не спілкуємося.
-Де ж так заведено, щоб у хаті тримати аж трьох великих собак? Ніколи не мала бажання йти до нього в гості і сидіти на дивані, де до того сидів котрийсь із собак. Дітей у них нема, то вони з жиру казяться, – у моїй голові роїлися такі думки.
А тим часом брат ділився своїм життям і планами. Казав, що минулого тижня його фірма перерахувала на сиротинець 50 тисяч, але в нашій державі навіть такі гроші оподатковуються. Тому планує найближчим часом закупити на таку ж суму продуктів і одягу для дітей та завезти напряму як подарунок…
Стоп! Я ловлю себе на думці, що чомусь вважаю його гіршим за себе, бо він не виховує дітей, а собак. Але він піклується про чужих дітей, а я лише про своїх. То чим він гірший за мене? Невідомо якою була б я, коли б у мене не було дітей. Можливо, я б була злюкою або завела собі енну кількість котиків, яких люблю більше, ніж собак.
І я вперше усміхнулася до брата за всю зустріч. Він вловив мою усмішку і став ще балакучішим. Я відчула, що стіна відчуження, яка тривалий час нас розділяла, почала меншати.
Запропонувала допомогти приготувати чай. Ігор віддав мені в руки пакет з чаєм і зронив фразу:
-Так і повинно бути.
А я механічно повторила:
– Так і повинно бути, – і ми разом розсміялися.
