Мене звуть Марина, мені 54 роки. Так сталося, що я живу одна. Син уже давно подорослішав та виїхав жити у місто, а чоловіка не стало 10 років тому. Перебуваючи наодинці із самим собою, дуже швидко звикаєш то тиші. Тоді галасливі гості чи компанії тебе починають просто дратувати. Я думала, що це трапляється лише зі сторонніми людьми, поки в гості до мене не приїхали діти з онукою.
Мій син Михайло після 9 класу вступив в училище, а потім навчався в університеті. Закінчивши навчання, влаштувався на роботу, а там швидко й одружився. Мілана, моя невістка, хороша дівчина. Приємна у спілкуванні, добра, порядна, але не привчена до роботи. Чого ж тут хотіти, дівчина росла у місті. На перших порах Міша зі своєї дружиною приїздив до мене в гості, а від коли у них народилася донечка – ми не бачимося.
Я ні в якому разі не скаржуся, бо розумію, що це таке мати малу дитину. З сином ми кожного вечора зідзвонюємося. Іноді я сама приїжджаю до них в гості на день-два, щоб посидіти з онучкою та розвантажити дітей.
І от, коли прийшла літня пора, син попередив, що вони всією сім’єю приїдуть до мене аж на два тижні. Я думала, що невістка допомагатиме мені по господарству поки син робитиме чоловічу роботу, але сталося зовсім навпаки. Гості спали до обіду, залишали після себе гору немитого посуду. За дитину я взагалі мовчу!
Так, онучці у трьох річному віці цікаво все досліджувати, але стільки шкоди вона робить мені у хаті. Головне, що батьки їй нічого не кажуть. Немає ніякої дисципліни у вихованні. Мій син у такому віці знав зяся!
Не без того, син мені дуже допоміг. Полагодив кран у ванній кімнаті, пофарбував паркан, замінив шифер на літній кухні. На цьому і все, на городі я працюю сама, на господарстві теж помочі ніякої.
Можливо це прозвучить негарно, але я вже не можу дочекатися, коли знову залишуся сама.
