Життя непередбачуване. Під час декретної відпустки так сталося, що мого чоловіка Вову звільнили з роботи. Не те щоб він погано працював, чи не справлявся з роботою, просто відбулося скорочення. Чоловіку було важко пережити цей період безробіття, тож я вирішила його підтримати. Пошуки роботи тривали безрезультатно, мені нічого не залишалося, як вийти раніше з декретної відпустки.
Сина записала в дитячий садок, а сама повернулася трудитися. Спочатку я терпіла зависання чоловіка за комп’ютером. Кожен по-своєму справляється із проблемами. Та згодом мені набридла його бездіяльність. Сказала, щоб він відривав свої сідниці від дивану та ішов шукати роботу, щоб забезпечувати родину, як і годиться нормальному чоловіку.
Щоб довести усю серйозність своїх розмов я зібрала його речі та наказала йти з дому та не повертатися поки він не знайде роботи.
Я була настільки зла на нього, що було байдуже, куди він подасться та з чого житиме. Вдома стало спокійніше та й роботи менше. Тепер не приходилося куховарити та прибирати ще й за чоловіком. Вистачало і малої дитини.
Через декілька днів мені зателефонувала свекруха, запитати, що у нас в родині відбувається та чому Вова прийшов до неї з речами. Я розповіла їй все як було. Вона почала вмовляти мене прийняти та пробачити його. Цим казочкам я більше не вірила. Сказала, що назад прийму її сина тільки тоді, коли він влаштується на роботу. На цьому наша розмова завершилася.
Нехай побуде деякий час біля мами, може вона наставить його на путь істинний, якщо мені не вдається. Подумати тільки. Цілими днями вилежуватися на дивані, дивитися телевізор, залишати після себе гору немитого посуду, а я після роботи змушена ще і його обслуговувати. Хіба ж я зовсім вже дурна!
Можливо для когось я вчинила неправильно, бо він все ж таки батько моєї дитини та й сам по собі він людина хороша. Та якщо ти вже одружуєшся та заводиш дітей, то май сміливість брати на себе і якусь відповідальність. У таких випадках чоловіка не можна жаліти.
