У нас одна донька. Коли вона народилася, чоловік сказав, що нам вистачить однієї Насті. Адже в наш час виростити дитину в достатку, дати їй освіту, для цього потрібно багато коштів. Я згодна з чоловіком, це не так і легко виховувати дитину. Тому ростили Настю в любові й турботі про неї.
За цей час ми купили квартиру, добре, що наші батьки з обох боків добре допомагали. Настя зростала слухняною дівчинкою. Коли навчалася в школі, ми не мали проблем. Навчалася добре, вчителі завжди хвалили її. Ми думали, що так буде завжди, і проблеми, як у других сім’ях в нас не виникнуть.
Та після закінчення школи Настю неначе підмінили. Далі вчитися не пішла, на роботу не влаштовувалася. Як дізналися пізніше, зустрічалася з хлопцем, який має великий вплив на нашу доньку. Як ми не відмовляли, не зустрічатися, не допомагало. Врешті решт донька повідомила, що виходить заміж. Нашої згоди не запитувала, просто поставила перед фактом. А згодом повідомила, що чекають дитину.
Ми змирилися, одна донька, вирішили допомагати. Купили для них квартиру, в яку вони з чоловіком заселилися відразу. Про ремонт мова не йшла. Насті чоловік не із тих, хто влаштовуватиме добробут у квартирі. Є дах над головою, то і добре.
А через рік ми дізналися, що комунальні вони не платять. Там набігла чимала сума. Ми з чоловіком вирішили допомогти, давали гроші на сплату комунальних. Та все залишалося на місці. Борг виростав, а куди вони тратили гроші, невідомо. Мій чоловік обурювався, говорив, що не дасть більше ні копійки. Я з ним погоджуюсь, і водночас думаю про онуку. Якщо ми не допоможемо, то вони й квартири лишиться.
Та виникає питання, коли так несерйозно ставляться до боргу з комунальних послуг, то що від них чекати далі?
