Нещодавно я одружився та переїхав зі своєю дружиною жити окремо від батьків. Житло ми винаймали, але й старалися відкладати гроші на власну квартиру. Економили на всьому на чому тільки можна було. Тут треба відати належне моїй коханій, вона ніколи нічого не вимагала та спокійно могла одягти стару сукню на якусь знаменну подію. Коли ти знаєш заради чого жертвуєш, тоді стає набагато легше це робити.
У батьків я був не один, мав ще меншого брата. Він щойно закінчив школу та вступав до університету. Оскільки батьки жили у селі, а ми з дружиною у місті, то брат попросився на перший час пожити у нас, поки не влаштується на роботу, щоб самостійно платити за квартиру.
Жили ми наче непогано, спокійно, ніхто ні з ким не сварився, поки Ігор не почав нахабніти. Навчання він закинув, почав прогулювати пари, на роботу не те що не влаштувався, навіть не збирався щось шукати. Цілими днями вилежувався на дивані, ще й почав замовляти у моєї дружини страви собі до вподоби. Вчора заявив, що хоче смажену курку запечену з овочами. Це при тому, що ми уже пів року як їли вівсянку без масла. Де ж йому тої курки взяти?
Останньою краплею став його список покупок. Ввечері я збирався до супермаркету, коли брат почув про це, написав мені чималий перелік продуктів. Коли ж я запитав про гроші, почув те що і завжди: «Братику, ти купи, а гроші я тобі поверну, як тільки на роботу влаштуюся».
Терпіти цього ледаря у своєму домі я більше не хотів, тому того ж вечора попередив брата, що він має два дні на виселення та пошук свого житла. Інакше може повертатися до батьків у село. Так він же замість подяки наговорив нам, які ми не вдячні та погані господарі. Ще й матері наскаржився, що я поганий старший брат. От і допомагай після цього родичам.
