Коли виходила заміж, то в мене на руках вже була дочка. Так склалося, що розвелася зі своїм першим чоловіком. У теперішнього чоловіка також був син від першого шлюбу.
За два роки спільного життя в нас народилася ще спільна дитина – Олеся. Проте навчилася давати собі раду. І все було добре, хоч, звісно, інколи ввечері з ніг валилася.
Коли діти трохи підросли в мене з чоловіком виникло непорозуміння. Олег звинувачував мене в упередженому ставленні до його сина. Мене це дуже зачепило, оскільки до дітей ставилася однаково. Не робила різниці між ними.
Проте на днях на сина поступило кілька скарг зі школи. Ігорко дав комусь стусана. Від когось відібрав на перерві телефон і бавився в ньому в ігри.
Звісно, що це мене дуже засмучувало, тому звернулася до нього за поясненням, що з ним відбувається. І хто його такого навчив.
Малий мовчав, похиливши голову. А потім поскаржився на мене батькові. Останній, не вникнувши у суть справи, одразу прилетів до мене.
Я заперечила факт упередженого ставлення. Звісно, що до дівчаток трохи ставлюся по-іншому, бо вони дівчата, дають себе і по голівці погладити і обняти. А Ігор не любить пестощів. Чоловік на цій підставі зробив висновок, що я ставлюся гірше до його сина.
Після цього випадку я задумалася. Може й справді малому треба приділяти більше уваги, щоб виріс справжнім мужчиною.
Буду вдячна за пораду.
