Ми з дружиною разом вісімнадцять років. Обоє в бізнесі, так що здавалося є спільна тема для розмов. Але згодом відсторонилися одне від одного. Дітей не маємо. Спочатку ставали на ноги, а потім не вийшло. Обстежуватися не ходили, ми ділові люди, тому часу так і не виділили.
А нещодавно Валентина повідомила, що хоче розлучитися. Так наполягала, що я вирішив дізнатися в чому річ. Виявляється в неї є коханець. Зустрічаються пів року, а я нічого не помічав. Права дружина, потрібно розлучатися, якщо не відчуваємо почуттів одне до одного.
Через рік після розлучення я познайомився з Іриною. Вона моя ровесниця. А через три місяці вона повідомила, що чекає дитину. Нам по сорок три роки, а Ірина вирішила народжувати. Я знаходився в такому стані, що не знав що робити? Замість виявлення радості, звинувачував Ірину в зраді. Говорив, що то не моя дитина. Всі її доводи ні до чого не привели. Після сварки зібрав речі й пішов.
Ірина залишилася одна зі своїми проблемами. А я не поспішав до неї на допомогу. Ніяк не усвідомлював, що я майбутній тато. Злякався відповідальності. Наразі живу окремо, з Іриною не спілкуюся. Знаю, що поступив погано, але пересилити себе не можу. Навіть описати свої почуття не в змозі. Чому злякався?
