Здавалося б у мене є все. Освіта, хороша робота, власне житло та автомобіль. У більшості дівчат у моєму віці цього всього нема.
От тільки один мінус є – я ніяк не можу влаштувати своє особисте життя. Ну не щастить мені на чоловіків, хоча уваги від них мені вдосталь.
Не можу я зустріти такого чоловіка, щоб відповідав усім моїм критеріям та ще й, щоб ми один одного палко покохали.
Я вже навіть і на сайті знайомств зареєструвалася. От тільки все безрезультатно. Перевелися справжні чоловіки, мабуть.
Мою анкету переглядають або мамині синочки, або чоловіки сексуально схиблені, чи просто психічно неврівноважені.
І на побачення на осліп ходила кілька разів. От тільки там також нічого доброго нема. Приходять такі експонати, що їх чоловіками важко назвати.
Був час, коли я вважала, що у мене зависокі вимоги до свого потенційного супутника по житті. Проте як виявилося, то у мене дуже скромні запити.
Подруга у мене є, Ліля – так от у неї вимоги до чоловіків реально зависокі. Однак, що найбільш дивно – вона якраз знаходить таких, які живуть у її мріях.
Тільки я так не хочу. Лілю чоловіки використовують, чи точніше вона їх використовує. Вона бере від чоловіків максимум, який вони їй можуть дати і покидає.
Так у Лілі і автомобіль, і квартира, і меблі появилися. А я так не хочу.
Після останнього невдалого побачення я зрозуміла, що краще буду сидіти вдома і чекати доки моє щастя саме мене знайде. Більше жодних переписок, зустрічей і знайомств.
Я переконана, що мій чоловік мене знайде і тоді, коли я буду лежати в себе вдома на дивані.
