Артем був моєю першою дитиною, до того ж дуже бажаною. Одразу після весілля ми з чоловіком прийнялися виконувати свій подружній обов’язок. Я дуже хотіла немовля, але довгий час не виходило. Через декілька місяців невдалих спроб та поразок нарешті тест показав довгоочікувані дві смужки. Ми з чоловіком щиро раділи, що скоро станемо батьками.
Час пролетів непомітно. Мене забрали у пологовий. Народжувала сина я довго та болісно, але це все забулося тієї миті, коли я вперше взяла немовля на руки. Маленька копія тата. Оскільки народжувала я сама, дитина була цілковито здорово, то через два дні нас уже готували до виписки. Я заздалегідь попередила чоловіка, щоб приїхав раніше. Треба було забрати мої речі й виконати свою батьківську місію – винести сина з лікарні.
Виписували нас на 11 годину. О 9 годині я зателефонувала до чоловіка дізнатися чи відпустили йог з роботи, але телефон було вимкнено. О 10 годині приїхали мої батьки, свекруха та свекор. Не знаю хто це організував, та разом з ними з’явився й фотограф, щоб зробити перші сімейні фото.
Годинник пробив 11 годину, чоловіка немає. Я тягла до останнього та зрештою поїхала до своїх батьків. Не хотілося повертатися у порожню квартиру, де тебе ніхто не зустрічає. Ввечері чоловік таки з’явився. Приїхав з великим букетом квітів та пояснював, що не зміг вирватися з роботи.
Мені б хотілося йому повірити, але не могла. Як можна було пропустити такий важливий період у житті своєї першої дитини. Бачити його не можу й з понеділка подаю на розлучення!
