Нещодавно мені стукнуло 34 роки. Дякувати богу не довелося святкувати, бо в той день я перебувала у відрядженні в іншому місті. Вдалося обмежитися тільки телефонними дзвінками й ввічливо відказувати на привітання від рідних й друзів сухим «дякую». Правда за що я дякувала не зрозуміло: «Міцного здоров’я, сімейного тепла. Зустріти нарешті того самого й завести дітей» Що ще можна бажати жінці, якій уже не перший рік виповнювалося за 30?
У колі рідних мене вважали «старою дівою» й давним-давно втратили надію погуляти на моєму весіллі. Чесно кажучи, мене це взагалі не хвилювало. Чого не скажеш про мою маму. Наслухавшись настанов від родичів, підкріпивши це все своїми особистими переживаннями матір, набравши парів, приходила до мене в гості й мені доводилося вислуховувати багатогодинну лекцію про своє жалюгідне життя.
Починалося все стандартно. «Доню тобі вже 34 роки, а годинник то цокотить. З кожним роком шанс завагітніти та народити здорову дитину втрачається. А ти ж навіть не одружена…»
Нарікань на моє особисте життя мамі замало й тоді вона перемикається на мою роботу. Я працюю прокурором (здавалося б, професія якою варто пишатися), але у моєї матері інша думка. Вона відверто називає мене продажною діркою в системі нашого правосуддя. А потім переказує усі плітки під’їзних бабусь про те, скільки грошей мені платять за одну справу.
Далі по списку мої вміння, як господині. Мама критикує інтер’єр моєї власної квартири. До речі квартиру й ремонт в ній я оплачувала самостійно. Значить шпалери надто темні, диван не застелений пледом, меблів замало й далі в цьому ж дусі. Мало не забула, руки в мене з одного місця ростуть, бо коли ненька не завітає в гості – холодильник пустий.
Завершується наша зустріч погрозами з боку матері. Якщо я найближчим часом не вийду заміж й не народжу їй онука, то вона помре. Або, якщо я не звільнюся зі своєї роботи, то вона ніколи не відмиється від того сорому, який ллють на нас «тямущі» люди. І моє улюблене: якщо я не зроблю щось зі своєю страхітливою квартирою, то ноги її більше не буде у моєму домі.
З чистої цікавості хочу довідатися у жінок, які після 30 досі не виправдали батьківських очікувань, у вас в житті те ж саме чи вам дали спокій?
