Ми з чоловіком довго не могли мати дітей. Відчай брав обох. Відразу після весілля Петро і я планували народити, та не вдалося. Пройшло п’ять років, і ми вирішили піти на обстеження. Результати показали, що ми з чоловіком здорові, і згодом у нас усе вийде. Але час лине, а ми все одні та одні.
Поговоривши з Петром, вирішили взяти дитину з дитячого будинку. Але ми б хотіли новонароджену, щоб пройти весь шлях від початку. Зібравши необхідні документи ми стали чекати, коли нам зателефонують. Якраз у цей час мені стало погано, і чоловік повіз мене до лікаря.
Від новини ледь не знепритомніла, я чекаю дитину. Радості у нас не було меж. Ми чекали дитя з нетерпінням. Про те, що збирали документи на усиновлення, забули, та й нам ніхто не телефонував. Думаю, що не відмовилися від ще однієї дитини. У визначений термін народився син, назвали Тимофій. Весь свій вільний від роботи час чоловік проводив біля сина, чим дуже допомагав мені.
Тимофій виростав, ми раділи кожній новій дії, яка відбувалася в нас. У три роки син пішов у дитячий садок, а я вийшла на роботу. У вихідні любимо всі разом прогулюватися парком. В одну із таких прогулянок Тимофій запитав:
– Мамо, а ви довго мене чекали?
Ми з Петром переглянулися.
– Довго, – відповідаю.
– А знаєш чому?
– Чому?
– Тому що боженька створював мене для вас.
– Зрозуміло. Ми дякуємо богу за тебе, наш любий синочку.
Ми з чоловіком знову дивимося одне на одного. Такого не вчили, звідки син взяв таке запитання? Але ж і правий. Ми дійсно довго чекали на нього. Молили бога про допомогу. От вам і маленькі дітки.
Ніколи не потрібно відчаюватися, рано чи пізно, але бажання здійсняться. Моліть бога, і він почує ваші молитви. Ось як у нас із Петром. Наразі повна сім’я. Ми дякуємо за щастя бути батьками. А вам бажаємо вірити, і ще раз вірити. Ваші мрії здійсняться.
