Мій кум завжди вважав себе запеклим патріотом. Як тільки збиралися за столом щось святкувати рано чи пізно мова заходила про патріотизм. Роман думав, що він, як ніхто з нас, зробив багато корисного для своєї країни. Нібито більше ніхто не служив у армії.
Я розумію, що ці факти мають викликати повагу. І я поважаю таких людей. Та мені завжди здавалося, що патріотизм вимірюється дещо іншим. Ось наприклад трапилась нещодавно така ситуація, що не дає мені сміливість назвати кума патріотом.
Якось Роман відкрив власну справу. Все швидко набрало обертів і бізнес був доволі успішним. А от податки кум не спішив виплачувати.
Тож я й сказала, що не варто так голосно заявляти про свій патріотизм, якщо елементарно не виплачуєш відсоток доходу своїй державі.
– А чому я маю платити? В моїх батьків така пенсія, що називати вголос смішно, дитячі ми отримуємо мізерні. За такі гроші нереально жити. І за це я маю платити податки.
– Послухай, Романе. От ти знаєш звідки пенсію виплачують?
– Як звідки? З казни.
– А там звідки гроші беруться?
– Та звідки мені знати? Я не цікавився
– Ось бачиш. Не знаєш і говориш. Люди, які не платять податки і не можуть надіятися на гарні виплати. Пенсія береться від зарплатні. Тобто з кожної твоєї заробітної плати відраховується відсоток на майбутню пенсію. Як може бути гарна пенсія, якщо ти не сплачуєш податок на цю пенсію?
Рома тільки нахмурився. Напевно, образився, бо потім нічого не говорив цілий вечір. Як добре, що я нарешті висловилась з приводу такого патріотизму. Не було сил терпіти гучні промови від людини, яка навіть обгортки на вулиці викидає, не може до смітника донести.
