У свої молоді роки я думала, що в мене все життя буде так, як я запланую. В сімнадцять років я зустріла хлопця, в якого закохалася з першого погляду. А через рік після великого кохання, я дізналася, що вагітна. Моя мама сварила мене, але аборт робити заборонила. Мій коханий від новини не тільки не зрадів, а й відмовився від дитини. Сказав, що я нагуляла, і він чужу дитину виховувати не збирається. А в мене неначе пелена з очей спала. Я кохала, а він користувався мною.
Після народження доньки всі обов’язки по догляду лягли на мене. Моя мама не збиралася сидіти з онукою. Говорила, що мене вона виростила одна, тому й мені прийдеться пройти її шляхом. Я вдячна їй за те, що живу в її квартирі, і матеріально підтримує нас із донечкою. Але просити її допомогти доглядати я не просила, а мама сама не виявляла бажання.
Пройшли роки, донька росла. Я зустріла чоловіка, який став мені опорою в житті, знайшов підхід до моєї доньки. Коли Аліса виросла, я боялася, що повторить мою долю. Але донька в мене розумниця. Вивчилася, знайшла хорошу роботу. Коли вже працювала, через декілька місяців привела знайомити свого хлопця. Мені він сподобався, і зовсім скоро Аліса з Максимом одружилися.
Жити стали окремо, наймали квартиру неподалік від нашої квартири. Через дев’ять місяців народили сина. Ми з донькою домовилися, що вони самі будуть виховувати сина. Мене до виховання долучати не будуть. Через те, що я сама виховувала Алісу, і вважаю так правильно. Так, я бабуся, але це не значить, що я буду жити біля онуки. Я приходитиму, гулятиму з онукою в той час, коли матиму можливість. Постійний догляд за дитиною для мене це важко. Обов’язки у вихованні на себе брати не буду.
Я вважаю, що поступаю правильно. Так робила моя мама, і так роблю я. Дітей народжують для себе, а не для бабусь і дідусів. Якщо хто зі мною не погоджується, то їхня думка, і їхнє право. А в мене поважний вік, я часто відпочиваю, люблю тишу. А з малими дітьми про відпочинок приходиться лише мріяти.
Максим спочатку ображався на мене. Говорив, що його мама допомагає своїй дочці виховувати дитину. І я повинна. Та мене на таке не візьмеш. Я нікому нічого не винна. Максиму також пояснила, що вони в першу чергу батьки, і виховувати свого сина повинні самі. Я можу допомогти інколи. Але це не означає, що робитиму так постійно. Мої доводи зятя не переконали, але з часом став поважати мою думку. Думаю, що роблю правильно. А ви як думаєте?
