Ми з дружиною прожили одинадцять років. Останнім часом розмови закінчувалися сварками. Від такого життя страждали не тільки ми з нею, але й наша донька Настя, якій виповнилося десять років. Про розлучення я думаю вже давно. Наші відносини не налагоджуються, а навпаки
погіршуються. Але донька, як подумаю про неї, що зростатиме без мене, така туга бере. Але жити так неможливо, і одного разу я зібрав речі й пішов до мами. Квартиру і все, що придбали в спільному житті, я залишив доньці.
Розлучення пройшло болісно, але все проходить. З Настею ми зустрічаємося часто. Я ходжу з нею скрізь, де їй подобається, чи хоче побувати. А згодом я зустрів Наташу. Зустрічалися ми не дуже довго, а потім стали жити разом. До моєї нової дружини Настя віднеслася спокійно. Подругами не стали, але й не відмовлялася з нами гуляти. Так було до тих пір, поки в нас із Наташею не народилася донька.
Грошей перестало вистачати. Я просив свою колишню потерпіти років два. Я платитиму менше, а коли Наташа вийде на роботу, все надолужу. Поверну заборгованість за ці роки. Колишня не погодилася, і мені прийшлося звернутися до суду. Мені присудили сплачувати менше, та це обернулося для мене болісно. Віднині Настя не бажає зі мною спілкуватися. Наші добрі відносини давно в минулому. Я знаю, її налаштувала мама. Але ж я люблю Настю як і раніше. Довести що це так, у мене немає можливості. Донька не спілкується зі мною. А коли телефоную колишній, то вона удає, що нічого не знає.
Як можна гратися почуттями доньки. Адже прийде час, Настя виросте, і зрозуміє, що в моєму поступку немає нічого поганого. Але я вже не буду бачити як росте моя донька. Які думки в неї, з ким зустрічається. Тому що розмовляти зі мною вона відмовляється. Як повернути до себе доньку? Може порадите?
