Одного разу йдучи повз базар, зустрів я доньку свого друга Павла. Її зовуть Павлина. Була вона у старенькій обшарпаній сукні. Купувала декілька яблук, рахуючи при цьому копійки за свою покупку.
Я був ошелешений. Сім’я ж наче заможна у них. І друг, і його дружина пристойно заробляють. Що ж сталося у них? Підійшов до Павлини, привітався, запитав, як справи у школі. Вона сумно пробурмотіла «Все добре!», поклала яблука до сумки і, похнюпивши голову попрямувала далі.
Ввечері я зателефонував Павлові:
– Привіт, друже! Давно з тобою не спілкувався. Чи все у вас гаразд? Як справи? Бачив сьогодні твою доньку, то здогадався, що у вас якісь проблеми. Може, моя допомога потрібна?
– Та ні! – відповів Павло. – У нас все добре. Приходь до мене у гості, розповім…
Прийшов я до друга і був здивований ще більше. Телевізора та іншої побутової техніки немає. На вечерю – вівсянка з молоком та яблука.
– І ти мені говориш, що у тебе все гаразд? Що сталося? – знов запитав я.
І тоді друг розповів мені, що це у них з дружиною такий метод виховання їхньої доньки. З нею місяць тому говорити навіть було неможливо. Дуже себе неадекватно поводила Павлина: крала гроші з їхніх гаманців, зв’язалася з якось підозрілою компанією, прогулювала школу.
І тоді вони вирішили, що карати доньку не будуть. Але зробили наступним чином…
Павло сказав доньці, що гроші, які вона украла, були останніми. Тепер жити їм не було за що. Олена, дружина Павла, сповістила, що її звільнили з роботи. І тепер у їхній сім’ї один годувальник – тато.
Насправді ж Олена взяла відпустку на роботі. Вона проводжала доньку у школу і забирала з занять, щоб у Павлини не було можливості зустрічатися з сумнівними друзями. Хотіла Олена й уроки відвідати. Та Павлині геть соромно стало і вона слізно обіцяла не прогулювати більше школу.
Чому дівчинка ходить в обшарпаному одязі? А тому, що свої модні речі вона не берегла. А тепер новий одяг купувати немає за що. Так це поясняють вони Павлині. Звичайно, немає ж і грошей на смачну їжу. Тому їдять вони тепер кашки та супчики.
– І це добре! – сміялася Олена. – Тепер у нас здорове харчування, якого я так домагалася. Заради блага доньки ми й на таке готові!
Кишенькові гроші дівчинка також не отримує. У неї навіть гаджети усі забрали. Усю техніку батьки начебто в ломбард віднесли, щоб оплатити комунальні послуги. Насправді всі прилади віддали дідусеві на збереження.
Автомобіль їхній також зламався. Ремонтувати його коштів немає. Тепер усім доводиться їздити на громадському транспорті на дачу, щоб вирощувати городину. Бо знову ж таки треба економити на продуктах та їжі.
Такий метод! Дівчинка вкрала. Значить, треба економити. Це ж були останні гроші. До того ж родину лише один батько забезпечує, а матері не можна йти на роботу, адже потрібно слідкувати за поведінкою та навчанням доньки! Сама ж Павлина не може про себе потурбуватися!
Через місяць дівчинка начебто все зрозуміла. Відпустка Олени закінчилася і вона всім заявила, що її беруть на роботу знову. А донька їхня пообіцяла, що стане дійсно дорослою: буде замислюватися, з ким дружити, грошей не крастиме, навчання покращить і школу буде відвідувати завжди. Бо тільки один проступок – і мамі знову доведеться звільнятися з роботи і ходити за дівчинкою по п’ятам. Але Павлина не бажала такого сорому, однолітки ж сміятимуться з неї. Ну і, звичайно ж, їхню сім’ю знову чекатиме напівголодне існування.
А ще через декілька місяців Павло повідомив мені, що таки їхній метод дав результат. Дівчинці повернули гаджети, вона має кишенькові гроші і модний одяг. Навчається вона добре, школу більше не прогулює.
Я собі теж замислився: у мене теж син та донька підростають. Якщо буде важким й у них перехідний вік, обов’язково скористаюся таким методом. Не знаю, чи на всіх він дієвий. Але спробувати можна! Як ви вважаєте?
