Він ніколи не вважав себе жорстоким, та з нею він був іншим. Він ображав її, бив її, постійно намагався вчепитися за живе, тим самим провчаючи її за дефектність. Він вважав, що жінка, яка не може мати дітей зовсім не жінка. З моменту, як він її прогнав її з дому, минуло 2 роки й зараз він вперше зустрів і за цей час.
Сьогодні вона йшла в гарному одязі, виглядала, як зірка кіно, з двома маленькими близнятами й він спочатку, навіть, не впізнав її!
Останнім часом він про неї не згадував, думав, що з нею трапилося що небудь з горя, або й зовсім сп илася. Але побачивши її, він не на жарт розгубився, лише зумів запитати: «А це що твої діти?»
⁃ Так, мої скарби! – відповіла вона усміхнено.
⁃ А вони — мої! – промовив кремезний красивий чоловік, який підійшов й обійняв жінку ззаду.
Через декілька хвилин вони всі дружньо сіли у машину й поїхали, лише колишня дружина махнула чоловікові навздогін, мов знову попрощалась з минулим, про яке і пригадувати не хотіла.
Бажаю, щоб кожен з нас, коли зустріне погане минуле, зумів так само усміхнено помахати ручкою й дати зрозуміти, що ми сильніші того всього, що з нами траплялось.
