У нашому селищі жила дуже красива, добра, вихована й слухняна дівчина. Звали дівчину Ульяна. Усі її поважали, бо була ще й надзвичайно працьовита. Хоч жила і виховувалася в бідній родині, та не була ні крапельки скупою. Останнім шматком хліба могла поділитися. Дівчина була ніжною натурою і щиро закохалася в хлопця Михайла. Та й він не був байдужим. Та її скромність ніяк не дозволяла підпустити до себе хлопця. Люди в селищі запевняли її батьків, що це б була дуже хороша пара. Але доля розпорядилася іншим чином.
За Ульяною почав наполегливо спостерігати й проявляти знаки уваги інший хлопець Віталій. Вона не хотіла бути з ним, адже кохала Михайла, але Віталій не відступав. Хлопець був із заможної сім’ї, тому мати дівчини стала наполягати на тому, щоб дівчина з ним подружилася. Вона переконувала її в тому, що кохання минає. Головне – бути впевненим у завтрашньому дні. Дівчина дуже любила й жаліла своїх батьків, тому вирішила прислухатися.
З часом Віталій покликав дівчину заміж. Вона нехотячи погодилася. Щастя не відчувала, все думала про свого коханого і мріяла бути саме його нареченою Але реальність була іншою.
Після одруження життя не стало казковим і яскравим. Ульяна постійно чула скарги чоловіка про те, що йому мало уваги, що вона його не кохає і не виконує подружній обов’язок. Жінка мало що відповідала, не могла сперечатися, адже дійсно не кохала. Але згодом у родині з’явилася донечка, якій всі раділи. Чоловік був безмежно щасливий і радів, що має таких милих дівчаток поруч. Здається, сімейне життя стало налагоджуватися…
Пройшло сім років. Михайло нарешті одружився. Та не кохав своєї дружини, як Ульяна Віталія. Одружився, бо роки підганяли. Та чоловік все ще таємно кохав Ульяну. Він часто уявляв саме її в ролі своєї дружини. Але то були лише мрії. Правда була зовсім іншою.
Та стосунки Ульяни з чоловіком значно погіршилися. Вони щодня били глеки. Одного разу жінка помітила, як чоловік потай балакає телефоном і щось запідозрила. Підозри підтвердилися, коли вона прослідкувала за чоловіком і побачила, як цілується з іншою дамою.
Ульяна не захотіла далі проживати в шлюбі, вона не змогла пробачити зради. Навіть розкоші й достатки в яких вони з дочкою жили не змогли її зупинити.
Ніхто не осуджував вчинку Ульяни, адже добре розуміли, що вона й так довго приносила себе в жертву. Але зрада – це вже край.
Дуже шкода, що інколи доля розлучає людей, які люблять одне одного…
