Я боюся того, що мені скажуть друзі й знайомі, коли дізнаються, що я віддала свою рідну матір в пансіонат. Звичайно, легко з боку сказати, що я невдячна, адже вона мені все життя присвятила, але ви просто не жили з нею. Мені стало страшно за своє майбутнє.
Знаєте, якого це, коли приходиш додому після роботи, а вхідні двері відкриті, а вдома нікого немає, та ще й вода в ванні включена, і вона ллється на підлогу. А якщо я сусідів затоплю? У мене немає зайвих грошей на ремонт. Ну, це добре вода, а уявляєте, газ вона не виключить? Я ж залишуся без квартири! Вона стала забувати елементарні речі, раніше у неї все було на автоматизмі: закрити двері на ключ, вимкнути газ, закрити кран. А зараз вона стала забувати.
Пішла я тоді шукати матір, після того, як влаштувала потоп, її ніде немає, благо сусідка сказала, що бачила її на лавці з іншими бабусями на задньому дворі будинку. Я туди помчала, побачила її, накричав на емоціях, ті бабульки вже косо на мене дивилися, але мені було все одно, справа стосувалася серйозних речей. На вигляд вона нормальна, нічим від інших не відрізняється.
Їй 79 років й вона стала все частіше і частіше такі витівки робити, а я на роботі вдень і не можу стежити за нею постійно. Бувало, приходжу додому, а там незнайомі люди, і не відомо, що вони можуть з собою потягти з дому. Або всі наші ковдри на сходовому майданчику валяються. А тепер ця ванна. Мені стало страшно.
Тому я її й віддала в будинок для людей похилого віку, там догляд відповідний, спілкування у неї там є, я її часто відвідую, там можуть надати відповідну медичну допомогу, це краще, ніж удома.
Нарешті я можу видихнути. Я можу спокійно працювати, і налагоджувати своє особисте життя, планую нарешті зробити вдома ремонт, і найголовніше я спокійна за маму.
А ви б як вчинили? Я розумію, як це з боку виглядає, але я вже не знала, що мені робити, та і як мені будувати своє особисте життя, я ж все життя біля неї тільки була?
