Все у нашій з Василем сім’ї як завжди. До нас приїжджають його родичі з усіх околиць, які мені вже трохи набридли, а деколи я взагалі терпіти їх не здатна у мій власний день народження.
Кожне день народження ми зустрічаємо однаково. Нас збирається десь чоловік 20. Разом ми сідаємо за святковий стіл і добре проводимо час.
Я, звичайно, люблю рідню чоловіка, але не настільки, щоб її постійно бачити. Кожні свята такий балаган.
А хто б хоч допоміг? Ніхто. На стіл накриваю тільки я одна. Це дуже важко. Адже мало того, що я одна, так ще й кількість людей просто величезна. І всі вони їдять як слони, але ніхто не хоче ні готувати, ні прибирати за собою. Налетіли як шуліки, з’їли все, а після пішли по домівках.
Хіба так можна? Я ж не ресторан, який має натовп співробітників і кухарів. Я людина, яка теж хоче відпочити, а не весь день стояти біля плити. Хоча, якщо гарненько подумати, то починається приготування за кілька днів до дня народження, бо й на роботу треба приготувати святкування. Тай тому що на таку ораву так просто не приготуєш.
У цей День Народження я вирішила, що святкувати його будемо ми у родичів. Про це я сказала чоловікові. Мені все одно у кого, аби не стояти знову біля плити. Я запропонувала провести своє свято у його матері або у брата. Не треба мені жодних подарунків, тому що святкування у їхній оселі стане для мене справжнім святом.
Коли мій чоловік став обдзвонювати своїх родичів, вони швидко знайшли відмовки. Те будинок маленький, то злий сусід, то ще що-небудь.
Я розлютилася і поїхала до своєї подруги. Коли ми зустрілися, я розповіла про цю ситуацію.
Я так втомилася, що готова була послати їх. Тому що їх присутність, а особливо поведінку, виводило мене з рівноваги.
Тоді подруга запропонувала мені цікавий варіант. Вона сказала, що можна розподілити всю роботу: кожному по невеликому завданням. Я погодилася, адже це було дуже зручно. Кожен виконує тільки свою частину. Так все будуть при справі, і я не втомлюся.
Коли я приїхала додому, то розповіла про це чоловікові. Він спочатку не погодився на мою пропозицію. Тоді я йому натякнула, що все сміття і брудний посуд прибирати буде саме він. Його обличчя вмить змінилося, і він став дзвонити родичам.
Я запропонувала таку ідею. Кожен приносить приготовану страву. Я теж зроблю кілька основних, тому я теж буду при ділі. Також я зажадала, щоб кожен мив за собою посуд. А також я запросила кілька людей, які допомагатимуть прикрашати й накривати стіл.
На мою пропозицію відгукнулися не всі, але я сподіваюся, що все ще змінитися. Якщо немає, то вони залишаться ні з чим. Тому що кожен повинен щось принести з собою. Саме так я поступила.
Скоро день народження і я не знаю, що буде. В цьому році я нічого не готувала: тільки пару страв. Я не знаю, чи підуть родичі чоловіка мені назустріч? Чи захочуть вони докладати якихось зусиль, щоб створити свято? Адже до цього вони говорили, що сильно зайняті й нічого не встигають.
Тому я не впевнена, що вони прийдуть з чимось готовим. Може бути, куплять фрукти або кілька тортиків, щоб я відстала. Хоча не думаю, що вони про це згадають. Вони настільки непевні, що можуть просто забути зайти в магазин. Але зараз я сподіваюся на краще.
