Одна я займаюся вихованням дітей, ніхто мені й допомагати не збирається. Чекаю на третю дитину, але не розумію, як ми будемо усі поміщатися у нашій однокімнатній квартирі.
Мої батьки живуть у розкішному приватному будинку, майже у центрі міста. Ремонт там зробили, меблі нові поставили. А нам на весілля подарували тільки цю квартиру. Та ще й знаходиться цей будинок в найгіршому районі міста.
Я благала своїх батьків помінятися житлом. Але вони заперечили назавжди цю ідею. Мовляв, відкладайте гроші та й самі можете придбати. Як придбати? З трьома дітьми? Мені все кидати і з животом таким на роботу виходити? Таке враження, що їх не цікавить майбутнє їхніх онуків.
У моїх батьків ще й дача у селі є. Я просила їх жити там, а ми б у їхній квартирі мешкали. Але вони навідріз відмовляються. То хоч би віддали нам ту дачу. Дітям було б добре – завжди свіже повітря, ліс, річка. Але ж ні. Їм і квартира треба, і дача. Уявляєте?
Хотіли ми навіть автомобіль свій віддати в додачу на такий обмін. Та моїх батьків це теж не влаштовує! Думали, що свою тоді однокімнатну квартиру продамо, а собі автомобіль новий купимо. Та безрезультатно.
Про свекруху взагалі промовчу! Вона мала трикімнатну квартиру, обміняла її на двохкімнатну та однокімнатну. Більше житло своїй доньці віддала.
Наші родичі – егоїсти. Онуків у нас просили, а допомагати не збираються. Мабуть, їх не дуже цікавить майбутнє дітей.
