З дружиною ми почали спільну життєву дорогу вісім років тому. Жили спочатку в моїй міській однокімнатній квартирі, щоб близько було діставатися до роботи. Батьки Маші проживали в селі, останнім часом часто хворіли, тому ми вирішили, нехай би вони жили ближче до нас. Було б добре їх частіше відвідувати. І тут у пригоді стала моя невеличка заміська дача, де було все необхідне для повноцінного проживання. Туди інколи навідувалися й мої батьки, щоб посадити щось чи сполоти грядки. А тепер їм було б разом веселіше.
З переїздом батьків наше життя дещо змінилося. У нас збільшилися витрати, тому що часто доводилося їздити до батьків й щось їм постачати. У них же дохід теж істотно зменшився, а витрат було багато на новому місці. Тому ми мусили допомогти їм освоїтися й намагалися матеріально підтримувати. Я став помічати, що моя дружина стала змінювалася останнім часом. Стала яскравіше одягатися, робити щоденний макіяж, пофарбувала волосся, щомісячно ходила на всякі «бюті» процедури, хоч і грошей було замало. Згодом стала затримуватися довше на роботі, часто навідувати подруг. І я зрозумів, що щось у наших стосунках змінилося. Та вирішив нічого не з’ясовувати.
Через деякий час дружина сама вирішила поділитися своїми думками. Виявляється, що вона зустріла своє перше юнацьке кохання. У них були стосунки в молодості, але не склалися. Згодом він одружився, а вона через кілька років теж вийшла заміж. Та тепер він одинокий, тому коли вони зустрілися, спалахнуло юнацьке кохання. Маша сказала, що йде від мене й поживе спершу в батьків, щоб обдумати своє майбутнє життя. Та й у того чоловіка власного житла не було, він орендував кімнату в комунальній квартирі. Я слухав усі ці подробиці й дивувався. Я старався понад усе, щоб у нас було все добре в сім’ї, старався забезпечити всі її примхи. Та й батьків поселив у своєму домі, який заробив своїм трудом. А тепер вона мені заявляє, що житиме в батьків.
Я не захотів більше зберігати нашу сім’ю. Після зради, не було більше шансу на краще, та й дружина того не хотіла. Я вирішив розлучитися. Поїхав до батьків Маші, щоб все їм пояснити. Я розумів, що батьки не винні ні в чому, тому вирішив дати їм трохи часу. Я попросив, щоб по можливості вони звільнили мій будинок, бо планував робити там прибудову й ремонт для подальшого життя. Але зовсім не очікувано з’ясувалося, що батьки Маші продали свій будинок, тому не мали куди повертатися. Грошей, що отримали за хату, вистачило лише для того, щоб зробити перший внесок для покупки квартири в новобудові. А на життя й тим більше на оренду житла грошей не було. Я намагався зрозуміти ситуацію, тому не квапив їх з переїздом.
Через деякий час Марія з’явилася в нашому домі зі сльозами на очах і вибаченнями. Вона просилася повернутися, поклявшись, що то була помилка й вона кохає мене понад усе на світі. Звичайно, я не повірив їй, тому відвіз до батьків. Ще пізніше з’ясувалося, що той коханець просто сам її покинув, бо з нею додалося багато клопотів, до яких він не готовий.
Батьки Маші ще довго не покидали будинку, а вона неодноразово робила кроки для примирення. Але я й досі переконаний, що вона не щира зі мною, тому остаточного рішення не прийняв.
Як вважаєте, чи варто пробачити її?
