Дуже часто в житті буває, що справжнім другом людини може стати чотирилапий улюбленець. Саме вони по справжньому здатні відчути біль, зрозуміти й підтримати в потрібний момент. Така любов до тварин може виникнути не в кожної людини. Але у кого добре серце, то любов взаємна.
Мій дідусь мав такого друга понад п’ятнадцять років. Собаку назвав Джином. Це був простий дворняга. Він був поруч завжди, на кожному життєвому кроці. Він любив свого господаря. Він чекав його з роботи, він знаходив його по кроках біля хати, не засинав, коли господаря немає вдома. А коли дідусь був роздратованим, просто облизував йому руку чи ногу й скавулів, намагаючись показати свою підтримку. П’ятнадцять років виповнилося рудому, коли господар неочікувано захворів й потрапив до лікарні. Чотирилапий засумував й вирушив на пошуки дідуся.
Володіючи нюхом, він дістався лікарні й журливо чекав, поки хтось відчине двері, і він прорветься далі. Так і сталося, він віднайшов шлях до палати хазяїна, тим самим зробивши йому приємне. Просидів під ліжком, тимчасово скавулівши. Однієї миті дідусю стало погано, і якби не собака, ніхто б не встиг врятувати старенького. Він почав голосно гавкати, вибігши в коридор. Тому всі звернули увагу. Так лікарі вмить прибігли й рятували дідуся. А потім говорили, що вас врятував друг- собака.
Тому правду кажуть: «Добре, коли собака – друг. Гірше, коли друг – собака!». Щиро бажаю кожному мати такого відданого друга.
