Я вже 4 роки як стала матір’ю. Моя маленька Світлана дуже гучна дитина. Любить бігати, вередувати й дуже сильно плакати, коли хтось від неї візьме іграшку або якщо їй не купити ту, яку вона хоче. Однак, я думала, що трохи пізніше цей період пройде. Однак, їй вже 4 роки, а вона й досі така вередливо, особливо на вулиці. Подекуди мені за неї соромно, але що вдієш, певно виховання це не моє.
Ми з чоловіком дуже хотіли дитину й довго чекали поки у нас народиться маля. Можливо трохи м’яко ставились до її криків й часто потурали її поведінці. Як каже сусідка баба Параска — “Розбестили дитя, от тоді наука! Діти повинні розуміти слово — ні! А як не розуміють, то ременя не шкодуй!” І так щоразу.
Ми з чоловіком тільки сміялись з неї. Вона стара вже й не відає, що каже! Хіба можна бити дітей? Що за Сталінський тероризм. Я не хочу свою дочку якусь хвору виховати.
Якось ми влаштували в останній рік перед навчанням Світлану в садок, щоб звикла до майбутнього спілкування з однокласниками. Підготовча група досить непогана й надалі можна не турбуватись про те, що дочка піде вчитись в чудову школу. Але не вдалося. Складний характер моєї дочки там не витримали.
Я вже не знала, як мені бути. Забрала Світлану й пішли додому. Перед під’їздом не хотіла їй дозволяти гойдатись на гойдалці, але вона мене вмовила своїми криками. Однак, телефон розрядився і я вимушена була побігти додому й зарядити його, бо чекала термінового дзвінка з роботи. Попросила сусідку Параску трохи приглянути за дочкою. Коли дочка почала вередувати й кричати, бабця почала сама у відповідь розповідати всякі “страшилки ” з казок. Я коли почула, то була в люті й нагрубила похилій жінці.
Світлана була шокована, бо такої реакції на свою поведінку вона ніколи не бачила. Однак, вже втретє як ми на вулиці, Світлана ані слова образливого не сказала. Навіть гучних криків чи вересків чути не було. І тут я задумалась. Може бабця Параска має правду? Подіяло. Звісно, лякати дітей — це погано, але злегка налякати у корисних цілях певно таки треба. А Ви як думаєте?
