Я вийшла заміж за Антона п’ять років тому. Наші батьки постійно говорили нам, що хочуть онуків. Обіцяли в усьому допомагати, аби ми тільки швидше їх порадували дітками.
Через рік я народила Максимка. Коли синові виповнилося три роки, я завагітніла вдруге донечкою. Однак виявилося, що розраховувати на батьків було не варто.
Ми з Антоном живемо у передмісті, адже орендувати квартиру тут дешевше. Бабусі і дідусі приїжджають дуже рідко. Практично не допомагають з онуками. Вони майже не забирають онуків і не дають нам можливості відпочити. А обіцяли, що будуть підтримувати.
Щодо фінансової допомоги я взагалі мовчу. Мої батьки живуть у трьохкімнатній квартирі, а ми з двома дітками орендуємо чужу квартиру. Я натякала їм на те, що їхнє житло можна розміняти. Тоді б були власні квартири і у них, і у нас. Ну нащо їм така велика квартира? Я б на їхньому місці для своїх дітей так би і зробила. Але вони і слухати не хочуть.
А свекруха своє житло розміняла. Але другу квартиру віддала своїй доньці, сестрі Антона. Ось так. А нам непотрібно!
На всі прохання про допомогу з житлом наші батьки відповідають: «Заробіть самі на житло!». Та це ж нереально зробити! А мені з кількамісячною дитиною на роботу йти? Зарплатню, що отримує чоловік, ми витрачаємо на оренду квартири, продукти та на дітей. А бабусям та дідусям просто начхати на онуків!
