Почув нещодавно від друга, що він переселяє своїх стареньких батьків в однокімнатну квартиру, а сам із сім’єю переїжджає до їхньої трьохкімнатної. Мене це особисто обурило.
Я не знаю, як можна двох людей похилого віку, змусити переселитися до такої тісної оселі? Вони ж майже не виходять з домуї! Нікому б не побажав такого.
Коли тобі тридцять, ти приходиш додому лише для того, щоб переночувати. Весь інший час ти витрачаєш на роботу, посиденьки у ресторанах та кафе, подорожі, пікніки. Тобто вдома буваєш рідко. Однокімнатного житла вистачає!
А от пенсіонери надають перевагу домашньому способу життя. Дехто з них освоює телефони та комп’ютери, інші – нарешті можуть витрачати час на хобі. Майже всі – дивляться телевізор або сплять. З цього виходить, що простору вони потребують більшого.
А якщо їх двоє? Подружня пара? То взагалі! Вважаю, що у кожного має бути у такому випадку своя, окрема кімната! Адже один хоче новини дивитися, а інший – улюблений серіал. Тому хочеться спати і його бентежать усі звуки, а його другій половинці необхідно зараз же ввімкнути телевізор на великому звуці, бо зі слухом погано.
Однокімнатна квартира для пенсіонерів – це життя на голові в один одного. Хіба люди, які поставили на ноги дітей, трудилися усе життя, не мають право на особистий простір та відпочинок на старості?
Якщо людина доживає старість самотньою, це одна справа. Але коли їх двоє! Це поділ малесенького житла на «твоє» і «моє»!
Саме тому я ніколи не погоджуся переселитися в однокімнатну квартиру, коли стану старим! І батьків не буду змушувати до цього і не дозволю їм це зробити!
Можливо, моя думка стосовно цього невірна. А як ви вважаєте?
