Мене звати Вероніка і я стала одинокою матір’ю ще до народження моєї дитини. Мій хлопець покинув нас як дізнався про вагітність. Зізнаюсь, що завагітніла я навмисне, бо хотіла, щоб він одружився зі мною. Та й мати під боком постійно стверджувала, що час мені народжувати, бо дуже вже хоче бавитись з внуками. Але як тільки народила, то підтримувати вона відмовилась, бо як виявляється це моє зобов’язання, а не її.
Наче я цього не знаю, але ж можна від матері отримувати хоча б елементарну допомогу. Вона все життя звикла жити тільки заради однієї себе й внук їй був потрібне лише для того аби перед подругами похизуватись й мати привід до них навідуватись, бо всі вони стали бабусями й збираються разом, приводять своїх онуків на свої зустрічі, щоб діти бавились між собою поки вони пліткують. Це вся причина того — чому вона наполягала народити їй внука.
Я й послухала. Через її постійні вмовляння, я завагітніла від чоловіка, з яким навіть не була одружена, хоча й кохала сильно. Чи може це я себе так вигороджую, не знаю. У будь-якому разі, моя мати повинна була мені допомогти й стати опорою, якщо так вже хотіла стати бабусею. А вона лише двічі на тиждень може навідувати внука й фінансово підтримувати не може, бо вся її пенсія йде на утримання власних потреб. А я повинна знайти собі нареченого або й надалі працювати офіціанткою за копійки, бо це моя дитина й лише я повинна про неї дбати. Вона вважає, що її обов’язок лише в тому, аби пестити й голубити внука, але аж ніяк не виховувати й утримувати! От що це за бабуся?
