Ми з чоловіком нещодавно взяли з притулку маленького хлопчика. Йому 9 років й звати його Станіслав. Спочатку ми хотіли взяти зовсім малюка, але коли побачили його, то серцем відчули, що це наш син. Звісно, така подія стала приводом для гучних обговорень, які найбільш доносились не від родичів, а сусідів, які проживали поруч й помітили, що ми взяли до себе дитину з притулку.
Всі вони наче передивились серіалів чи кримінальної хроніки, чомусь у них виникла думка, що мій син їх погр абує . А це всього дитина, на долі якої випало чимало труднощів. Нещодавно в нашої тітки Клави, яка живе навпроти зникла кішка й всі сусіди прийшли до дверей, звинувачуючи мого сина в жорсткому поводженні з тваринами. Звісно, ні свідків, ні кота не знайшлося. За 2 дні кіт повернувся й всі миттю забули про свої нарікання. Навіть вибачатись ніхто не наважився. Потім моя сусідка почала постійно обзивати мого сина й залякувати, що подзвонить в поліцію чи що ми як пограємось, то віддамо в притулок. Я вже не раз попереджала їй, щоб не говорила таке моєму синові, а вона у відповідь все заперечила. І кому вірити?
Наступного дня, мій син непомітно взяв мій телефон й пішов на подвір’я гратись. А головне — увімкнув диктофон, щоб я все прослухала. Та бабця почала його обзивати злодієм, кляла на совість, бо думала, що він телефон укр ав у мене. Мій син все це вислухав, а потім відіслав у спільну групу всім сусідам у вайбері. Зараз кожен цей запис слухає. Сусідці так стало соромно наступного ранку, що вона при всіх вибачилась перед Станіславом. Відтоді всі сусіди замовкли й більше не пліткували, а тим паче не виказували своє зневажливе ставлення на сирітського хлопчика, якому пощастило потрапити у сім’ю, де його люблять й піклуються про нього.
