Це було шістнадцять років тому. Я працював тоді інспектором з протипожежної безпеки.
Якось мені довелося перевіряти вогнегасники у дитячому притулку. Мою появу в інтернаті помітив один хлопчик. Він був таким кмітливим у свої сім років! У нас з ним відбувся короткий діалог:
– Дядю, а ти пожежник? – сором’язливо запитав він мене.
– Так…
– Я теж мрію бути пожежником! А син у тебе є?
– Поки що немає… – посміхнувся я.
– Як так можна? У кожного чоловіка обов’язково має бути син! – впевнено сказав хлопчик. – А я підійду на роль твого сина?

Такого прямого і відвертого запитання мені ще ніхто у житті не задавав. Але після цієї розмови мене поглинули думки про батьківство. Насправді, я хотів колись, щоб у мене був синок. Але не вийшло. У нас з дружиною народилася прекрасна доня. Софія була дорослою вже і навіть вийшла заміж.
Не знаю, чи це було випадком, чи Господь дав знак, що не пізно знову стати батьками? Я довго виношував у собі ці думки. А потім вирішив поділитися ними з дружиною. Марія була проти. Вона не хотіла виховувати чужу дитину.
Однак я домігся, щоб дружина познайомилася з Сергійком. Марії відразу цей хлопчик сподобався. Тож не довго думаючи, ми почали збирати документи на усиновлення малого.
Роки нашого батьківства з чим чудовим та розумним хлопчиком були найщасливішими у нашому житті. Зізнаюся чесно: я ні разу не пошкодував, що відважився тоді на такий відповідальний та відчайдушний крок!
Сергійко був хорошим та добрим хлопчиком з дуже нелегкою долею. До дитячого притулку він потрапив у три роки. Його мама померла, родичів більше у нього не було. Коли розшукали батька, той відмовився від дитини.
Ми з дружиною змогли подарувати Сергійкові всю свою любов, дали йому родину з бабусями та дідусем, турботливою сестричкою і навіть з кудлатим песиком Потапом.
Мені завжди подобалася прямолінійність та креативність Сергійка. Раніше я переживав з цього приводу, бо в інтернаті нас попередили, що хлопчик має легку розумову відсталість. Але це не злякало нас. Марія щодня займалася з сином, тому нічого подібного через декілька років у нього не виявили. Він навіть був розумніший своїх однолітків.
Виріс наш син мужнім та чуйним хлопцем. Із беззахисного пташа перетворився в орла! Він закінчив Академію пожежної безпеки, як і я свого часу. Він – моя гордість, моя копія!
Живе Сергій окремо, зустрічається з хорошою дівчиною. Має вірних та надійних друзів. Нам завжди допомагає, чим може. І фінансово якийсь раз, і фізичною працею, і підтримує в усьому.
Завтра він приїде нас навідати. Казав, що замочив м’ясо. Чекаємо і сина з майбутньою невісткою, і доньку з онуками та зятем. Будемо смакувати шашличок, насолоджуватися відпочинком і спілкуванням один з одним.
Ми з Марією кожного дня дякуємо Богу за ті щасливі моменти, що пережили з своїми дітьми, та за нашу чудову родину!



