Знаєте, жити з людиною під одним дахом, ще далеко не означає бути рідними та близькими людьми. І саме така ситуація зараз в нас з чоловіком. Ми вже близько тринадцяти років разом, але справжньою сім’єю ми були менше половини з цих років.
Мій чоловік завжди працював лише на разових підробітках, перебивався так сказати. Я ж працюю на стабільній роботі, яку я обожнюю. В мої обов’язки входило виїздити в командировки на 2-3 місяці. Я приїжджала на об’єкт, все вирішувала по об’єкту та проекту та поверталась додому. А такі командировки щедро компенсувалися начальством.
Знаючи про те, що я приїжджаю з грошима, чоловік, як тільки я зайшла до квартири, після короткого “Привіт!” одразу слідує чергова недолуга пропозиція. Так було і цього разу. Він запропонував мені “одну цікаву ідею, на які можна добре заробити”, на яку всього-на-всього потрібно 4 тисячі гривень. Всього-на-всього!
Я запитала, скільки він заробив з минулих грошей, які я йому позичила без відсотків. Проте він не відповів та просто перевів тему до філософського напрямку.
І про ці 4 тисячі гривень він нагадував наступні декілька днів та супроводжував це все компліментами та думками про те, який ж перспективним є сімейний бізнес. А я весь час відмовляла та розчаровувала нашого “бізнесмену”
