Мені так соромно у цьому зізнатись, бо вже скільки часу минуло — майже 50 років від моєї пригоди у Фінляндії, коли я їздила туди відпочивати з колгоспниками. Я так познайомилась з одним африканцем й запалилась почуттями. Чоловік мій Степан був за тисячі кілометрів від мене, тому я не витримала й піддалась спокусі. Як воно і буває — не без покарання.
Приїхавши додому, я дізналась, що вагітна. Хоч чоловік був на 7-му небі від щастя, насправді я знала, хто насправді батько моєї Марічки. Я лише молила Бога, щоб вона народилась білою. Чоловік у мене був з компартії дуже консервативний й з усталеними правилами, за порушення яких від навіть себе жорстоко наказував.
Коли прийшов час народжувати, я поїхала до матері, щоб уникнути гніву чоловіка, як щось піде не, так. Але все обійшлось — дочка народилась з білою шкірою. Степан увесь місяць ніс мене на руках.
Моя дочка росла здоровою й вже у 20 років теж одружилась й народила сина Сергій. Час так швидко летів, що я й не помітила, як мій внук Сергійко виріс й сам створив сім’ю. Я довго чекала свою правнучку й навіть не гадала, що моя правнучка стане відбиванням моїх помилок у минулого.
Вона народилась чорною. Спочатку я не могла відкрити таємницю, але почувши як вони кривдять й ображають Віталію, дружину Сергія — моя совість не дозволила мені змовчати і я в усьому зізналась! Дочка Марічка впала відразу як дізналась, а мій зять почав сміятись як навіжений. Лише Віталія підійшла й сказала: “Дякую, що зізнались й врятували нашу сім’ю!”.
